Піноцитоз (від греч.(грецький) píno — п'ю, вбираю і kýtos — вмістище, тут — клітка), захват клітинною поверхнею рідини з речовинами, що містяться в ній. Один з основних механізмів проникнення в клітку високомолекулярних з'єднань, зокрема білків і вуглеводно-білкових комплексів. Явище П. відкрите американським ученим У. Льюїсом в 1931. При П. на плазматичній мембрані клітки з'являються короткі тонкі вирости рідини, що оточують крапельку. Ця ділянка плазматичної мембрани впячиваєтся, а потім отшнуровиваєтся всередину клітки у вигляді бульбашки. Методами фазово-контрастної мікроскопії і мікрокінозйомки прослідило формування піноцитозних бульбашок діаметром до 2 мкм. В електронному мікроскопі розрізняють бульбашки діаметром 0,07—0,1 мкм (мікропіноцитоз). Піноцитозниє бульбашки здатні переміщатися усередині клітки, зливатися один з одним і з внутріклітинними мембранними структурами. Найбільш активний П. спостерігається у амеб, в епітеліальних клітках кишечника і ниркових канальців, в ендотелії судин і зростаючих ооцитах. Піноцитозная активність залежить від фізіологічного стану клітки і складу довкілля. Активні індуктори П. — g-глобулін, желатину, деякі солі.
