Підпорядкування , підрядний зв'язок, формально виражена залежність одного синтаксичного елементу (слова, пропозиції) від іншого. На основі П. утворюються синтаксичні одиниці 2 типів — словосполуки і складнопідрядні речення. Слово (у словосполуці), своїми граматичними, словотворчими, лексичними властивостями що зумовлює зв'язок, є головним; слово, що реалізовує зв'язок в якій-небудь наказаній формі, є залежним. Між ними можуть бути різні види синтаксичних стосунків: визначальні, обставинні, об'єктні і ін. У російській мові основні типи П. — узгодження, управління, примикання. Показниками П. є відмінкові закінчення (інколи з приводами) або (наприклад, в говору) сама незмінність слів. Додаткові засоби П. — інтонація і порядок слів. П. може бути сильним, таким, що дотиково реалізовується (читати книгу, з'їхати з гори), і слабким (наприклад, при узгодженні: хороша книга). У лексичному відношенні П. буває вільним, обмеженим або — при фразеологизациі — закритим. У складнопідрядному реченні П. виступає як зв'язок головної пропозиції з додатковим; показниками зв'язку є підрядні союзи, відносні займенники, форми часу і нахилу дієслова-присудка в підрядному реченні, порядок слів і ін. При взаїмоподчиненії показник П. є в обох частинах. П. як граматично виражена залежність протистоїть вигадуванню .
