Південно-африканська комуністична партія (ЮАКП), заснована 30 липня 1921 в Кейптауне під назвою Комуністична партія Південної Африки (КПЮА) в результаті об'єднання Інтернаціоналу соціалістичної ліги і ряду інших марксистських груп і організацій. Спочатку складалася переважно з робітників європейського походження, до кінця 20-х рр. переважну більшість в партії склали африканці. Партія встановила контакти з Африканським національним конгресом (АНК), організаціями кольорового населення, залучала африканських трудящих до профспілок. У роки 2-ої світової війни 1939—45 і перші післявоєнні роки вплив КПЮА значно зріс, у декілька разів збільшилася її чисельність, представники партії обиралися до парламенту і муніципальні ради найбільших міст. З приходом в 1948 до влади Націоналістичної партії і проголошенням апартхейда офіційною державною політикою КПЮА була (у 1950) заборонена. Виявившись недостатньо підготовленим до переходу на нелегальне положення, ЦК КПЮА прийняв рішення про розпуск партії. На початку 1953 партія була відтворена в підпіллі під назвою ЮАКП. У 50-і рр. ЮАКП поглибила і розширила зв'язки з АН(Академія наук) До і іншими демократичними організаціями, при її активному сприянні ці організації об'єдналися в об'єднаний фронт революційних сил і виробили єдину програму дій — Хартію свободи (1955), що містить вимоги національного звільнення і глибоких соціально-економічних перетворень. На початку 60-х рр., коли уряд ЮАР(Південно-африканська Республіка) ліквідовував залишки буржуазно-демократичних свобод, ЮАКП і АН(Академія наук) До проголосили курс на підготовку до скидання расистського режиму озброєним дорогою. У програмі партії «Дорога до свободи Південної Африки», прийнятої на 5-м-коді з'їзді ЮАКП, проходівшем нелегально в кінці 1962 в Йоханнесбурте, вказується, що кінцева мета ЮАКП — побудова соціалістичного суспільства — може бути досягнута лише після перемоги національно-демократичної революції, основним вмістом якої стане національне звільнення африканського народу, а головним завданням — створення держави національної демократії. Розширений пленум ЦК ЮАКП в 1970 визнав необхідним «зосередити головні зусилля на перебудові партії усередині країни як організації професійних революціонерів, що діє в тісному контакті з робочим класом і селянством і здатною проводити організаційну і пропагандистську роботу в умовах поліцейського терору». Партія виходить з того, що ліквідації расистського режиму передуватиме тривалий період боротьби в різних формах — нелегальних і легальних, мирних і немирних, причому значення організованого озброєного опору усе більш зростатиме. Своє першочергове завдання в умовах підйому, що почався в середині 70-х рр. національно-визвольного руху в країні ЮАКП бачить в тому, щоб укріплювати і розширювати мережу підпільних організацій і груп, активізувати пропагандистську роботу, спільно з АН(Академія наук) До об'єднувати всіх противників апартхейда, включаючи біле населення, в єдиний визвольний фронт.
Делегації ЮАКП брали участь в міжнародних Нарадах комуністичних і робочих партій (1960, 1969, Москва). Партія схвалила прийняті цими нарадами документи.
Голова ЮАКП — Ю. Даду. ЦО(центральний орган) — журнал «Афрікан комьюніст» («The African Communist»).
Літ.: Лерумо А., 50 років боротьби, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1973.
