Пухов Микола Павлович [13(25) .1.1895, с. Грішево, нині Бабинінський район Калузької області, — 28.3.1958, Москва], радянський воєначальник, генерал-полковник (1944), Герою Радянського Союза (16.10.1943). Член КПРС з 1941. Народився в сім'ї сільського вчителя. У армії з 1916, закінчив школу прапорщиків, брав участь в 1-ій світовій війні 1914—18. У Червоній Армії з 1918. У Громадянську війну 1918—20 начальник штабу бригади і дивізії. Закінчив курси «Постріл» (1926), Академічні курси удосконалення комскладу при Військовій академії механізації і моторизації (1935) і Вищі академічні курси при Вищій військовій академії (1952). Під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 командував стрілецькою дивізією (1941), з січня 1942 і до кінця війни — 13-ою армією на Південно-західному, Брянськом, Центральному і 1-м-код Українському фронтах. Після війни командував військами Одеського (1948—51), Північно-кавказького (1953), Західно-сибірського (1953—56) і Сибірського (1956—57) військових округів. Депутат Верховної Ради 3—4-го скликань. Нагороджений 4 орденами Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, 3 орденами Суворова 1-ій мірі, 2 орденами Кутузова 1-ої міри, орденом Богдана Хмельницького 1-ій мірі і медалями, а також іноземними орденами і медалями.
