Публічність судочинства
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Публічність судочинства

Публічність судочинства, в радянському кримінальному процесі означає вимогу закону, через який органи дізнання, слідчий, прокурор і суд проводять роботу по розкриттю злочинів на основі своїх повноважень на користь Радянської держави і суспільства незалежно від розсуду зацікавлених осіб. Ці органи зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і прийняти всі передбачені законом заходи до того, щоб жоден злочин не залишився нерозкритим, жоден злочинець не відхилився від відповідальності і в той же час жоден громадянин не піддавався незаконному і не обгрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності або іншого незаконного обмеження в правах. У вилучення із загального правила справи про деякі злочини (наприклад, образах, побоях, порушенні авторських і винахідницьких прав), міра суспільної небезпеки яких залежить від реакції на них потерпілого, збуджуються лише за скаргою потерпілого і можуть бути припинені в разі примирення потерпілого і обвинуваченого. Проте якщо яке-небудь з таких злочинів має особливе суспільне значення або сам потерпілий не в змозі захищати свої права, прокурор може порушити справу і за відсутності скарги потерпілого (в цьому випадку справа припиненню за примиренням сторін не підлягає). У кожній збудженій справі незалежно від характеру злочину державні органи зобов'язані всесторонньо, повно і об'єктивно досліджувати обставини справи, забезпечити особам, що беруть участь в справі, можливість здійснення їх прав, а потім прийняти рішення відповідно до закону на основі встановлених у справі обставин.

  В цивільному судочинстві справи, як правило, збуджуються по заявах зацікавлених осіб, від них же у ряді випадків залежить подальший рух справи. Проте прокурор і суд через надані їм повноваження направляють судочинство на охорону державних і суспільних інтересів, прав і законних інтересів громадян. Наприклад, суд може не сприйняти відмови позивача від позову або визнання позову відповідачем, не затвердити світову угоду, врахувавши обставини справи, що з'ясувалися.