Пророки біблейські [греч. профети, буквально віщуни. Цим терміном в Септуагінті (грецьке переведення Старого завіту) і в Новому заповіті передається староєврейський термін «наві» (множина «невіїм»)], в Древній Палестині проповідники, в екстатичному стані що передбачали майбутнє від імені бога, а також (з 8 ст до н.е.(наша ера)) релігійно-політичні оратори і проповідники. Найбільш видні П. 9 ст до н.е.(наша ера) — Ілія і його учень Єлисей, своїми викриттями що вступили в конфлікт з царською владою. Довкола них групувалися молоді П. — професіонали, т.з. сини пророків, що жили в різних містах (Бет-ель, Ієрихон і ін.). Образ Ілії грав згодом крупну роль в іудейській і християнській есхатологиі. Ускладнення суспільних стосунків в ізраїльсько-іудейському суспільстві, глибоке загострення соціально-політичних протиріч зумовили поява в 8 ст до н.е.(наша ера) т.з. пророчого руху, найбільшими представниками якого були Амос, Осія, Ісайя (т.з. Первоїсайя), Міха (8 ст до н.е.(наша ера)); Ієремія, Софонія, Наум, Авакум (1 ст до н.е.(наша ера)); Ієзекііль, т.з. Второїсайя, Агей, Захарія (6 ст до н.е.(наша ера)). Різко викриваючи злочини багачів і владу імущих, П. виступали проти того, що позбулося землі селян, пригноблення і свавілля відносно соціальних низів, закликали до відмови від воєн і передбачали перемогу соціальної справедливості в майбутньому, коли люди «перекують мечі на орала» (Ісайя). Вимоги П. централізації культу у зв'язку з ідеєю универсалізму Яхве і етичного монотеїзму об'єктивно сприяли посиленню централізації і царської влади. П. затверджували перевага морально-етичного початку над культом як таким, з його голою обрядовістю і жертвопринесеннями тварин. Релігійно-політичні мови, проповіді і оракули (передбачення) П. спочатку передавалися ізустно, потім записувалися і збиралися в збірки, які поступово доповнювалися і об'єднувалися (не завжди в хронологічному порядку їх створення) в окремі книги, остаточно відредаговані, мабуть, в період панування Ахеменідов (6—5 вв.(століття) до н.е.(наша ера)). За об'ємом книг П. умовно ділять на «великих» і «малих»; до нас дійшли збірки три «великих» П.: Ісайї (складається з творів тих, що жили в різний час два, а можливо, і трьох авторів), Ієремії і Ієзекиіля і 12 «малих» П. Проїзведенія П. відрізняються багатством і яскравістю поетичної мови; вони з'явилися крупним внеском у розвиток класичної староєврейської мови і літератури. Пророча література зробила великий вплив на позднєїудейськую сектантську (ессєєв-кумранітов) і християнську ідеологію і літературу. До ідей П. зверталися також християнські єретичні рухи середньовіччя ідеологи селянських воєн і інших народних рухів, соціалісти-утопісти.
Літ.: Heaton Е. W., The Old Testament Prophets, Harmondsworth, 1958; Eissfeldt О., The prophetic literature, в книга: The old testament and modern study, ed. by Н. Н. Rowbey, Oxf., [1961]; Fohrer G., Geschichte der israelitischen Religion, B., [1968].
