Променева терапія , радіотерапія (від латинського radius — промінь і грецького therapeia — лікування), використання в лікувальній меті всіляких видів іонізуючих випромінювань різних енергій. Відразу ж після відкриття в 1896 радіоактивності А. Беккерелем і вивчення цього явища П. Кюрі (звідси стара назва — кюрітерапія) було виявлене її біологічна дія на організм (дивися Радіобіологія ). У 1897 французькі лікарки Е. Бенье і А. Данло вперше застосували випромінювання радію з лікувальною метою. Подальшими дослідженнями була виявлена найбільша чутливість до випромінювання радію молодих, швидкорослих кліток, що розмножуються, що дало підставу використовувати радіоактивне випромінювання для руйнування тих, що складаються саме з таких кліток злоякісних пухлин.
Віди Л. т.: альфа-терапія, бета-терапія, гамма-терапія, нейтронна терапія, мезонна для пі терапія, протонна терапія, рентгенотерапія, електронна терапія. Вживання Л. т. обгрунтовано наступними чинниками: 1) біологічною дією іонізуючих випромінювань, тобто їх здатністю викликати функціональні і анатомічні зміни тканин, органів і організму в цілому, — придушення здатності зростання і розмноження кліток і тканин і загибель тканинних елементів опроміненого органу. При цьому міра пошкодження опромінених тканин прямо пропорційна поглиненій дозі; 2) більшою чутливістю до дії випромінювань патологічно змінених тканин (пухлинні, дистрофічні, при запальному процесі і др.); 3) у відповідь реакцією організму, його органів і тканин на опромінення. Слабка міра пошкодження — оборотний процес, і у відповідь реакція опроміненої тканини виражається не лише в компенсації ослабленій або втраченій в тій або іншій мірі функції, але і в посиленні функції. При глибоких анатомічних пошкодженнях опромінених тканин процес виявляється необоротним, і загиблі елементи заміщаються нефункціональною сполучною тканиною. Тому в одних випадках мета Л. т. полягає в посиленні або, навпаки, пригніченні функції того або іншого органу, в інших, наприклад при злоякісних пухлинах (рак, саркома та інші), — в повному придушенні життєдіяльності і знищенні патологічно змінених тканин. Важлива умова ефективності Л. т. — вибір енергії випромінювання і поглинена тканинами доза. Як джерела іонізуючих випромінювань в Л. т. використовують радіоактивні ізотопи ( 60 Co, 137 Cs, 32 P, 198 Au, 137 I, 192 Ir та інші), а також рентгенівські установки, гамма-установки і прискорювачі заряджених часток (лінійні і циклічні прискорювачі, бетатрони ).
Залежно від розташування джерела випромінювання по відношенню до опромінюваного органу розрізняють внутрішнє і зовнішнє опромінення. Внутрішнє опромінення здійснюють при введенні в організм (через рот або внутрішньовенно) радіоактивної речовини, яка поступово розподіляється в різних органах і тканинах і супроводиться випусканням заряджених часток і g-променів. Зовнішнє опромінення може бути загальним і місцевим. Загальне застосовується украй рідко, і основним методом Л. т. є місцеве опромінення, тобто опромінення якого-небудь органу або його обмеженої ділянки при захисті останніх частин організму від дії випромінювання.
Для лікування глибоко розташованих вогнищ застосовується дистанційне опромінення (телетерапія) — джерело випромінювання (гамма- і рентгенівські установки, прискорювачі) знаходиться від шкіри на великій відстані (30—120 см ). Близькофокусне, або короткофокусне, опромінення, при якому відстань від джерела (рентгенотерапевтічеськие апарати і установки із зарядом 60 Co або 192 Ir) до шкіри не перевищує 3—7 см , використовують частіше для лікування захворювань шкіри, особливо її злоякісних пухлин. Для лікування шкірних захворювань застосовують також контактне опромінення, або аплікаційну терапію, при якій радіоактивні препарати, випускаючі a- і b-частки, розташовують на поверхні шкіри або слизистої оболонки.
Внутрішньопорожнинне опромінення виконується різними способами. Невеликий тубус спеціального близькофокусного рентгенівського апарату вводиться безпосередньо в порожнину тіла (ротова порожнина, піхва, пряма кишка). Гумовий балон, наповнений розчином радіоактивної речовини, металевий футляр з трубочками, що містять радіоактивний ізотоп, а також намиста з 60 Co вводять в порожнинний або трубчастий орган (сечовий міхур, матка, бронхи ін.). У порожнинний орган (сечовий міхур) або порожнину тіла (плевральна, черевна і ін.) можна упорскувати розчин або суспензію радіоактивного ізотопу. Внутрітканевоє опромінення досягається і введенням в тканині голок або трубочок, , що містять, 60 Co або 192 Ir, керамічних циліндрів, а також колоїдного розчину 198 Au або гранул з 198 Au. Л. т. широко поєднується з хірургічним, лікарським, гормональним, дієтичним і іншими видами лікування, оскільки комбіновані методи лікування виявляються найбільш ефективними.
Літ.: Домшлак М. П., Нариси клінічної радіології, М., 1960; Козлова А. Ст, Методика вживання радіоактивних ізотопів з лікувальною метою, М., 1960; її ж. Променева терапія злоякісних пухлин, М., 1971; Променева терапія за допомогою випромінювань високої енергії, переклад з німецького, [М.], 1964; Фізичні основи променевої терапії і радіобіології, переклад з французького, М., 1969; Довідник по рентгенології і радіології, під редакцією Р. А. Зедгенідзе, М., 1972.
