Поясний час , система відліку часу, заснована на розділенні поверхні Землі на 24 вартових поясу: у всіх пунктах в межах одного поясу в кожен момент П. ст однаково, в сусідніх поясах воно відрізняється рівно на одну годину У системі поясного часу 24 меридіани, віддалених по довготі на 15° один від одного, прийнято за середні меридіани часових поясів. Кордони поясів на морях і океанах, а також в малонаселених місцях проводять по меридіанах віддаленим на 7,5° до Ст і З. від середнього. У останніх районах Землі кордону для більшої зручності проведені по близьких до цих меридіанів державним і адміністративним кордонам, залізницям, річкам, гірським хребтам і т.п. (див. карту часових поясів ). За міжнародною угодою за початковий був прийнятий меридіан з довготою 0° (Грінвічський). Відповідний часовий пояс вважається нульовим; час цього поясу називається усесвітнім. Останнім поясам в напрямі від нульового на схід привласнені номери від 1 до 23. Різниця між П. ст в якому-небудь часовому поясі і усесвітнім часом дорівнює номеру поясу.
Час деяких часових поясів отримав особливі назви. Так, наприклад, час нульового поясу називають західноєвропейським, час 1-го поясу — середньоєвропейським, час 2-го поясу в зарубіжних країнах називають східноєвропейським часом. По території СРСР проходят часові пояси від 2-го до 12-го включно. Для найбільш раціонального використання природного світла і економії електроенергії в багатьох країнах в літній час годинник перекладає на одну годину або більш вперед (т.з. літній час). У СРСР декретний час введений в 1930; стрілки годинника були пересунуті на годину вперед. В результаті всі пункти в межах даного поясу стали користуватися часом сусіднього поясу, розташованого к В. від нього. Декретний час 2-го часового поясу, в якому розташована Москва, називається московським часом.
У ряді держав, не дивлячись на зручність поясного часу, не користуються часом відповідного часового поясу, а вживають на всій території або місцевий час столиці, або час, близький до столичного. У астрономічному щорічнику «Nautical almanac» («Морський альманах») (Великобританія) за 1941 і подальші роки приведені описи кордонів часових поясів і прийнятого відліку часу для тих місць, де П. ст не уживається, а також всі зміни, що сталися згодом.
До введення П. ст в більшості країн було поширено цивільний час, різний у всяких двох пунктах, довготи яких неоднакові. Пов'язані з такою системою рахунку незручності стали особливо гостро відчуватися з розвитком же.-д.(железнодорожний) повідомлень і засобів телеграфного зв'язку. У 19 ст у ряді країн стали вводити єдиний для даної країни час, найчастіше цивільний час столиці. Проте цей захід був непридатний для держав з великою протяжністю території по довготі, т.к. прінятий відлік часу на далеких околицях значно відрізнявся б від цивільного. У деяких країнах єдиний час вводився лише для вживання на залізницях і телеграфі. У Росії для цієї мети служив цивільний час Пулковськой обсерваторії, що називалося петербурзьким часом. П. ст було запропоновано канадським інженером С. Флемінгом в 1878. Вперше воно було введене в США в 1883. У 1884 на конференції 26 держав у Вашингтоні було прийнято міжнародна угода о П. ст, проте перехід на цю систему відліку часу затягнувся на багато років. На території СРСР П. ст введено після Великої Жовтневої соціалістичної революції, з 1 липня 1919.
Літ.: Куликів До. А., Курс сферичної астрономії, 2 видавництва, М., 1969.
