Почаєвсько-успенська лавра , Почаєвськая лавра, монастир (до 1833) в селі Почаєв (нині Кременецкого району Тернопільської області). Вперше згадується в джерелах в 16 ст Власниця сіла Почаєва — Гойськая в середині 16 ст подарувала монастирю земельні і лісові угіддя, в 1579 побудувала кам'яну церкву. В середині 17 ст монастир володів землями не лише біля Почаєва, але і довкола інших навколишніх сіл.
В 1618 при монастирі була заснована друкарня, що випускала головним чином богословську літературу.
По Андрусовському перемир'ю 1667 монастир залишився у складі Мови Посполитою, що зумовило результат боротьби, що спалахнула між православними і уніатами, на користь останніх, т.к. польськоє уряд підтримував уніати.
На початку 18 ст монастир був підпорядкований чернечому ордену Базіліан — ордену уніату св. Василя Великого, заснованому в Польщі в 17 ст Після входження Волині в 1795 до складу Російської імперії монастир продовжував залишатися в руках уніатів. За активну участь ченців в Польському повстанні 1830—31 монастир був переданий православній церкві. У 1833 отримав статус лаври . З 1887 в П.-У. л. виходив реакційний журнал «Почаєвський листок», що став в 1906 органом чорносотенного «Союзу російського народу» . У роки Громадянської війни 1918—20 і в період знаходження Західної України під владою буржуазно-поміщицької Польщі П.-У. л. — центр антирадянської пропаганди. Після входження Західної України до складу СРСР на території П.-У. л. був організований православний чоловічої монастир. Архітектурні пам'ятники: Успенський собор (1771—91; архітектор Р. Гофман), собор Троїцкий (1906; архітектор А. Ст Щусев). У 1959 в П.-У. л. був відкритий Музей атеїзму.
Літ.: Андрiєвський Ст П., Про Почаївську Лавру, Киïв, 1960.
