Понтифіки (лат. pontifices), в Древньому Римі члени однієї з найважливіших жрецьких колегій, що відала загальнодержавними релігійними обрядами і ін. питаннями сакрального права, а також складанням і виправленням календаря, списків консулів з щорічними записами найважливіших подій. До кінця 4 ст до н.е.(наша ера) П. належало також тлумачення цивільного права, ними були вироблені ряд процесуальних формул, що склали основу римського судочинства. П. призначалися, а пізніше обиралися довічно; число їх зросло з 8 ст До н.е.(наша ера) (згідно античної традиції) до 1 ст до н.е.(наша ера) з 3 до 15. Головну роль серед П. грав т.з. великий П. (pontifex maximus). У 63 «великим П.» був вибраний Ю. Цезарь, в 12 до н.е.(наша ера) — Август; з того часу титул «великого П.» входив в тітулатуру всіх римських імператорів [аж до Грациана (367—383 н.е.(наша ера))].
