Полівінілхлоридні волокна , синтетичні волокна, формовані з розчинів полівінілхлориду, перхлорвінілової смоли або сополімерів вінілхлоріда. Формування здійснюють по сухому або мокрому методу (див. Волокна хімічні ) . П. ст володіють високою хімічною стійкістю, дуже низькою тепло- і електропровідністю, негорючі, стійкі до дії мікроорганізмів. Для П. ст, не підданих термофіксації, характерна висока усадка (у киплячій воді до 55%).
П. ст застосовують для виробництва фільтрувальних і негорючих драпіровочних тканин, спецодягу, нетканих матеріалів, теплоізоляційних матеріалів, використовуваних при низьких температурах. Здатність П. ст нагромаджувати високий електростатичний заряд використовується для виготовлення з них лікувальної білизни. У сумішах з ін. волокнами П. ст часто застосовують для здобуття ефекту усадочності (у виробництві тканин підвищеної щільності, рельєфних тканин, килимів, штучної шкіри, пухнастих трикотажних виробів і ін.).
П. ст випускають у вигляді безперервних ниток або штапельних волокон в багатьох країнах під наступними торгівельними назвами: хлорин (СРСР), саран, віньйон (США), ровіль (Франція), тевірон (Японія) і ін. У 1973 світове виробництво П. ст склало 1,5—2% від загального виробництва синтетичних волокон.
Літ.: Енциклопедія полімерів, т. 2. М., 1974, с. 799.
