Подвойський Микола Ілліч [4 (16) .2.1880, с. Кунашовка, нині Ніжинського району Чернігівської області, — 28.7.1948, Москва], радянський партійний і військовий діяч. Член Комуністичної партії з 1901. Народився в сім'ї вчителя. З 1894 вчився в Чернігівській духовній семінарії, з 1898 брав участь в революційному русі, в 1901 виключений з семінарії; у 1901—05 вчився в Демідовськом юридичному ліцеї в Ярославлі. У 1904—05 голова більшовицького студентського комітету і член Ярославського комітету РСДРП. У 1905 один з керівників страйку текстильників і Ради робочих депутатів в Іваново-Вознесенське; організатор бойових дружин робітників Ярославля, під час озброєних зіткнення з поліцією важко поранений. У 1906—07 в еміграції (Німеччина, Швейцарія). У 1907—08 — один з керівників легального партійного видавництва «Зерно» в Петербурзі. Неодноразово піддавався арештам. У 1910—14 брав участь в організації газети «Зірка» і справді». У 1915—16 редактор журналу «Питання страхування», член фінансової комісії Російського бюро ЦК РСДРП. Учасник Лютневої революції 1917, потім член першого легального Петербурзького комітету РСДРП (б), депутат ради Петрограду, очолював Військову організацію при Петербурзькому комітеті партії. Редактор газети «Солдатська правда», «Робітник і солдат», «Солдат». Голова Всеросійського бюро фронтових і тилових військових організацій при ЦК РСДРП (б): один з творців Червоної Гвардії. Делегат 7-ої (Квітневою) конференції і 6-го з'їзду партії, на з'їзді виступав з доповіддю про роботу Військової організації. Член Петрограду ВРК, його Бюро і оперативної трійки по керівництву Жовтневим повстанням. В дні повстання — голова ВРК, один з керівників штурму Зимового палацу. В період ліквідації заколоту Керенського — Краснова командувач військовим округом Петрограду. У листопаді 1917 — березні 1918 нарком по військових справах РРФСР, з січня 1918 голова Всеросійської колегії по організації і формуванню Червоної Армії. З березня 1918 член Вищої військової ради; голова Вищої військової інспекції; член РВС(Реввоєнрада) Республіки (вересень 1918 — липень 1919); наркомвоєнмор України (січень — вересень 1919). У грудні 1919—23 начальник Всевобуча і частин особливого призначення (ЧОН); член РВС(Реввоєнрада) 7-ій армії (жовтень 1919 — травень 1921), 10-ій армії (січень — березень 1920). У 1920—23 голова Вищої ради фізичної культури і в 1921—27 голова Спортінтерна. Делегат 14—16-го з'їздів партії; на 13—15-м-коді з'їздах обирався членом Центральної контрольної комісії. З 1924 на партійній і радянській роботі. З 1935 персональний пенсіонер, займався пропагандистською і літературно-журнальною діяльністю. Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Соч.: Перша Рада робочих депутатів, М., 1925; Ленін в 1917, М., 1957; Рік 1917, М. 1958.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (Див. Довідковий том, ч. 2, с. 464); Лейберов І., Полум'яний солдат революції, М., 1962; Тараса Е. П., Н. І. Подвойський. (Нарис військової діяльності), М., 1964; Силенко А. Ф., Солдат революції, «Питання історії КПРС», 1963 № 9.
