Пнін Іван Петрович [1773, Москва, — 17 (29) .9.1805, Петербург], російський просвітитель, поет і публіцист. Позашлюбний син фельдмаршала Н. Ст Репніна. Вчився в пансіоні при Московському університеті, потім в Артилерійському інженерному корпусі (закінчив в 1789). У 1797 залишив військову службу і спільно з А. Ф. Бестужевим (батьком декабристів Бестужевих) в 1798 став видавати прогресивний літературно-політичний «Санкт-петербурзький журнал». У 1801 познайомився з А. Н. Радіщевим, що зробив на П. сильний вплив. З 1805 — президент Вольного суспільства любителів словесності, наук і витівок . В «Досвіді про освіту відносно до Росії» (1804) П. засуджував поміщицьке свавілля, закликав до звільнення кріпаків; незабаром після випуску в світ книга була конфіскована. У поезії розробляв традиційні жанр оди, прагнучи поєднувати його з системою просвітницьких ідей. У натурфілософськой ліриці виступив як дєїст, переконаний в свободі людського розуму і особи. Багатьом віршам П. («На смерть Радіщева», «Ода на Правосуддя» і ін.) були властиві висока громадянськість, критика крайнощів самодержавства і кріпацтва, що отримали розвиток в декабристській політичній ліриці. В той же час П. визнавав «священне право власності», був прибічником конституційної монархії головні надії покладаючи на освіту, правосуддя, реформи «освіченого государя».
Соч.: Соч., М., 1934; [Вірші], у збірці: Поети-радіщевци, Л., 1961; у кн.: Російські просвітителі, т. 1, М., 1966.
Літ.: Орлів Ст Н., Російські просвітителі 1790—1800-х рр., 2 видавництва, М., 1953.
