Перру (Perroux) Франсуа (народився 19.12. 1903, Ліон), французький економіст, представник соціологічної школи в буржуазно політичній економії. З 1928 проф. політичній економії у вищих учбових закладах Ліона і Парижа. П.— засновник і директор ряду науково-дослідних економічних інститутів. Для П. характерний ідеалістичний світогляд, в якому поєднуються ідеї моралізірующего християнства, сен-симонізма, сучасного соціологічного інстітуционалізма і технократичного прагматизму.
Економічна теорія П. включає положення про «домінуючу економіку», «гармонізоване зростання» і «загальну економіку». По П., «ефект домінування», що полягає в зміні суті і форм стосунків між економічними одиницями, приводить до «поляризації простору» довкола галузі («полюси зростання»), в якій економічні одиниці поводяться як частини єдиного цілого (макроодиниці). У результаті стихійна «агресивна» конкуренція зникає і сукупна ефективність дій партнерів зростає. Логіка еволюції «домінуючої економіки» штовхає державу до того, щоб воно перейняло на себе завдання проведення антициклічної політики і складання довгострокових програм економічного розвитку максимально швидкими темпами («гармонізованого зростання»). «Гармонізація» здійснюється шляхом «соціального діалогу» (узгодження програм розвитку між підприємцями, трудящими, споживачами і т.п.). Мета «гармонізованого зростання», по П., — перетворення сучасного буржуазного суспільства на суспільство соціальної гармонії (концепція «загальної економіки»), де не лише темпи зростання і структура виробництва, але і основні принципи організації господарства і суспільства (соціальні режими, правові інститути і т.д.) підкорятимуться вимозі максимальної економічності. Підхід П. до багатьом проблемам суперечливий (перехід від засудження до виправдання монополій, співіснування ідеалістичної концепції побудови суспільства соціальної гармонії і прагматичних рекомендацій по політиці жорсткого регулювання заробітної плати і обмеження споживчого попиту на користь зниження витрат трудящих виробництва). Критика П. суспільства не виходить за рамки пропозицій по «поліпшенню» капіталізму. Теорія П. обгрунтовує політику французького буржуазного реформізму і соціального маневрування і сприяє поширенню ілюзій про можливість побудови суспільства достатку і справедливості на базі державно-монополістичного капіталізму.
Соч.: Capitalisme et communauté de travail, P. [1938]; Le néo-marginalisme, P., 1941; La valeur. P., 1943; Libéralisme et liberté, P., 1946; La coexistence pacifique, P., 1958; Le capitalisme, [4 éd.], P., 1960; L''économie du XX siécle, P., 1961; Les techniques quantitatives de la planification. P., 1965; Economic et société, P., 1969.
