Перлит (франц. perlite, від perle — перли), кисле вулканічне скло з дрібною концентрічеськи-ськорлуповатой окремістю (перлитовою структурою), по якій воно розколюється на дрібні кульки, що мають інколи перловий блиск. По складу П. відповідають кислим лавам — ліпаритам, дацитам і ін. У них переважають Sio 2 (65—75%) і Al 2 O 3 (10—15%), присутні також Fe 2 O 3 , CAO MGO, So 3 , R 2 O в кількостях від доль до одиниць відсотка. Містить до 3—6% конституційної (зв'язаною) води. При швидкому нагріванні роздробленого П. вода, що міститься в нім, переходить в пару, спучуючи розм'якшену породу, при цьому об'єм П. збільшується до 10—20 разів. Температура спучення П. залежить від вмісту в нім води і хімічного складу (850—1000, інколи до 1200 °С). Спучені зерна П. мають невелику об'ємну масу (70—600 кг/м 3 ), що дозволяє використовувати їх у вигляді піску або щебеня, як заповнювач легких бетонів (див. Перлітобетон ) до в теплоізоляційних виробах (перлітобітумних, перлітосилікатних, перлітокерамічеських і ін.). Спучений П. застосовують також в хімічній, нафтопереробній, харчовій, фармацевтичній, скляній промисловості і сільському господарстві. П. широко використовується в багатьох країнах світу. СРСР має в своєму розпорядженні загальні геологічні запаси П., що оцінюються близько 500 млн. м 3 ; видобуток П. склав понад 600 тис. м 3 (1974), у тому числі на Арагацком родовищі (Вірменська РСР) здобуто 427 тис. м 3 , Береговськом (УРСР) — 110 тис. м 3 , Мухор-Талінськом (Бурятська АССР) — 66 тис. м 3 .
