Пентатоника (від греч.(грецький) pénte — п'ять і tónos — тон), звукова система, що містить п'ять рівнів в межах октави. Основний тип П.— бесполутоновая (ангемітонная, натуральна; також «китайська» або «шотландська» гамма). Її звуки можуть бути розташовані по чистих квінтах. У цьому звукоряді між сусідніми рівнями можливі лише два інтервали — мала терція і велика секунда. Для П. характерні бесполутоновиє трехступенниє попевки — тріхорди (наприклад, мі — сіль — ля). Через відсутність півтонів П. не властиві гострі тяжіння ладів. Звукоряд П. не виявляє певного тонального центру, тому функції головного тону може виконувати будь-який з п'яти звуків. Звідси п'ять різних варіантів звукоряду П. при одному і тому ж звуковому складі:
П. — одна із закономірних стадій в розвитку музичного мислення (радянський музикознавець Г. Л. Катуар називав її протодіатоникой). Тому П. (або її рудименти) зустрічаються в прадавніх пластах музичного фольклору різних народів. У своєму чистому вигляді П. поширена в музиці Китаю, В'єтнаму, ін. країн Сходу, в СРСР — у татар, башкир, бурятів і ін. Елементи пентатонного мислення властиві і прадавнім російським народним пісням.
Танець метеликів. Пісня народів тхай (В'єтнам).
А. До. Лядов. 50 пісень російського народу. Весільна.
Літ.: Козлів І. А., П'ятизвучні бесполутонниє гамми в татарській і башкирській народній музиці і їх музично-теоретичний аналіз, «Ізв. суспільства археології, історії і етнографія при Казанському гос.(державний) університеті», 1928, т. 34; Гиршман Я., Пентатоника і її розвиток в татарській музиці, М., 1960; Квітка До. Ст, системи Ладів в музиці слов'ян і сусідніх народів, в його кн.: Ізбр. праці, т. 1. М., 1971; Riemann H., Folkloristische Tonalitätsstudien, Lpz., 1916.
