Пеларгонія (Pelargonium), рід рослин сімейства геранієвих. Трави або напівчагарники, інколи з потовщеною соковитою підставою стебла. Листя зазвичай супротивні з прілістникамі, лопатеві або перисторозсічені, часто із залізистим опушуванням. Квітки неправильні, в пазухах зонтиковидних соцветіях. Близько 250 видів, переважно в Південній Африці, 1 від— П. Ендліхера (P. endlicherianum) в Малій Азії і Закавказзі, 4 види в Австралії. Багато видів П. введені в культуру на початку 18 ст як ефірномаслічниє і декоративні рослини і відомі часто під назвою герані . В середземноморських країнах і в СРСР (Крим, Кавказ, Середня Азія) культивують як ефіроносну рослину так звану П. рожеву (Р. ´roseum), або герань рожеву, - складний гібрид багатьох видів (P. radula, P. capitatum і ін.). Це сильноветвістий напівчагарник. Листя з довгими черешками чергові, серцеподібної форми, розділені на 5—7 лопатей. Квітки в скупчених зонтиковидних соцветіях. Віночок рожевий. Плоди утворюються дуже рідко. Рослина вимоглива до тепла, світла і вологи. При температурі 3—5°С гине. У СРСР її обробляють як однорічну культуру. П. рожеву вирощують у Франції, Алжірі, Іспанії, Італії і ін. У СРСР площа під П. рожевої складає (1973): 1200 га в Грузинській РСР, 1600 — у Вірменській РСР, 960 — в Таджицькій РСР. Ефірне масло отримують зі свіжого листя і стебел, головна складова частина його — спирт цитронелол (65—70%). Вміст масла від 0,09 до 0,16% від ваги сирої маси. У СРСР створені гібридні сорти, що містять до 0,5% ефірного масла. Застосовують його в парфюмерній, миловареній і харчовій промисловості. П. рожеву розмножують стебловими верхівковими держаками. Саджанці вирощують в теплицях. Заготівку держаків проводять восени. Стандартним вважають держак довжиною 10—12 див. На 1 м 2 захищеного грунту садять до 400—500 держаків. Укорінені держаки зберігають до весни при температурі 4—5 °С. Стандартні саджанці мають стебло заввишки не менше 15 див. Грунт під П. рожеву орють з осені на глибину 25—30 див. Гній і мінеральні добрива набагато підвищують урожай сировини і збір ефірного масла. Саджанці висаджують в квітні; прибирають 1—2 рази в суху погоду. Зрізану зелень негайно доставляють на завод для переробки, оскільки вона швидко втрачає ефірне масло. У кімнатній і оранжерейній культурі поширені так звані зональні П.— гібридні сорти від схрещування П. тієї, що бруднить (P. inquinans) і П. зональною (P. zonale), а також гібриди П. запашної (P. graveolens). У озелененні використовують ампельниє сорти П., що сталися головним чином від П. щитовидної (P. peltatum).
Літ.: Ефіромаслічниє культури, під ред. А. А. Хотіна н Р. Т. Шульгина, М., 1963.
