Паладін (італ. paladino, від позднелат. palatinus — придворний), в середньовічній західно-європейській літературі назва сподвижників франкського імператора Карла Великого або короля Артура (легендарного вождя кельтів в Британії). Пізніше за П. стали називати доблесного лицаря, відданого своєму государеві або пані. У переносному значенні (іронічно) — людина, самовіддана якій-небудь ідеї або особі.
