Павлуновський Іван Петрович [4 (16) .8.1888—10.2.1940], учасник революційного руху в Росії, радянський державний діяч. Член Комуністичної партії з 1905. Народився в селі Іржавинна, нині Фатежського району Курської області, в сім'ї дрібного службовця. Під час Революції 1905—07 брав участь в створенні військової організації Курського комітету РСДРП. У 1907 арештований і висланий у Вологодську губернію. З 1911 на партійній роботі в Петербурзі, в 1913—14 був секретарем лікарняної каси Путіловського заводу. Під час 1-ої світової війни 1914—1918 — в армії, вів революційну пропаганду. Після Лютневої революції 1917 голова ради Петергофського, член президії Царськосельської ради, а потім член ради Петрограду. Командуючи загоном Червоної Гвардії, брав участь в розгромі корніловщини . Під час Жовтневої революції 1917 член Петрограду ВРК учасник боротьби із заколотом Керенського — Краснова. В кінці 1917 — початку 1918 командував червоногвардійськими загонами на Україні і в Білорусії. З серпня 1918 начальник Особливого відділу 5-ої армії Східного фронту, був головою Уфімською ЧК. У 1919—20 заступник начальника Особливого відділу ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія). З 1920 повноважний представник ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) по Сибіру, член Сибірського бюро ЦК РКП (би). З 1922 уповноважений Наркомату шляхів сполучення по Сибіру. У 1926—28 повноважний представник ОГПУ в Закавказзі. У 1928—30 працював в наркоматі РКИ, був заступником наркома. З 1930 на відповідальній роботі в Наркомтяжпроме. Член ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР в 1928—1934. На 15-м-коді і 16-м-коді з'їздах партії обирався членом ЦКК(Центральна контрольна комісія), а на 17-м-коді з'їзді — кандидат в члени ЦК ВКП (б). Нагороджений орденами Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки.
