Павлов Павло Андрійович [19.2(2.3) .1892, Тбілісі, - 18.7.1924, поблизу Гуанчжоу, Китай], радянський воєначальник. Член Комуністичної партії з 1919. Народився в сім'ї офіцера. Будучи студентом Петербурзького політехнічного інституту (1909—14), двічі заарештовувався (у 1910—11 і 1914) за революційну діяльність. З 1914 в армії, закінчив школу прапорщиків (1915), учасник 1-ої світової війни, штабс-капітан лейб-гвардії Волинського полку. У 1917 член комітетів (від полкового до фронтового). У 1918 командував партизанським загоном в боях з німецькими окупантами і гетманщиной. У 1919 київський губвоєнрук і губвоєнком, в серпні 1919 командував правобережною групою 12-ої армії. У вересні — листопаді 1919 командир відділення стрілецької бригади у складі ударної групи Південного фронту. З грудня 1919 до 1921 успішно командував бригадою і дивізією в боях проти врангельовцев, махновців і антоновщини. Закінчив вищі академічні курси (1923). У 1922 і 1923—24 брав участь в боротьбі з басмачами в Середній Азії. У квітні 1924 відряджається Радянським урядом до Китаю до Сунь Ятсену як головний військовий радник. Загинув при переправі через р. Дунцзян. Нагороджений 2 орденами Червоного Прапора, Бухарською Золотою зіркою 1-ої міри і іменною золотою зброєю.
