П'єзомагнетизм (від греч.(грецький) piézo — давлю і магнетизм ), пьезомагнітний ефект, виникнення в речовині намагніченості під дією зовнішнього тиску. П. може існувати лише в речовинах, що володіють антиферомагнітною магнітною структурою, і принципово неможливий в пара- і діамагнетіках. П. виникає тоді, коли під дією прикладеного тиску магнітна симетрія антиферомагнітного кристала змінюється т. о., що в нім з'являється слабкий феромагнетизм . Намагніченість в зразку виникає в результаті скосу антиферомагнітних підграток або відносної зміни величини їх намагніченості (див. Антиферомагнетизм ). П. був експериментально виявлений доки лише в трьох антиферомагнітних кристалах: Mnf 2 , Cof 2 і a-fe 2 O 3 . Величина намагніченості в них J i пропорційна прикладеній пружній напрузі s kl , тобто J i = L ikl s kl . Пьезомагнітний ефект невеликий — максимальне значення коефіцієнта L ik (у Cof 2 ) складає 2×10 —3 гс × см 2 / кгс (~ 2×10 —12 тл × м-код 2 / н ) . Існує термодинамічно зворотний ефект — лінійна магнітострикція антиферомагнетиків тобто пропорційне магнітному полю (лінійне) зміна розмірів кристалів при накладенні зовнішнього поля.
Літ.: Вонсовський С. Ст, Магнетизм, М., 1971, с. 758.
