Норми вжитку , економічний показник, що характеризує рівень вжитку і забезпеченості населення матеріальними благами і послугами. У соціалістичних країнах застосовується при складанні планів розвитку народного господарства, зростання добробуту трудящих, при економіко-статистичному аналізі виконання цих планів.
Планові Н. п. використовуються для обгрунтування норм витрат на вміст установ по соціально-культурному обслуговуванню населення, що знаходяться на державному бюджеті, — шкіл, дитячих садів, ясел, лікарень і т.д. Наприклад, норми грошових витрат на живлення в лікарнях формуються на основі певних Н. п. продуктів харчування, заздалегідь розроблених науковими, медичними установами і затверджених відповідними органами державного управління. Т. н. житлово-санітарні норми служать для регулювання використання суспільного житлового фонду. Норми міського будівництва передбачають певний рівень забезпеченості населення всіма установами сфери обслуговування: лікарнями, школами, дитячими садами і яслами; підприємствами торгівлі і громадського харчування; послугами комунального і побутового господарства; міського транспорту і зв'язку; кінотеатрами, бібліотеками і іншими установами культури, спортивними спорудами; певними розмірами площі зелених насаджень і т.п. Н. п. використовувані для поточного планерування, систематично передивляються.
Н. п. матеріальних благ і послуг можуть бути зведені В т. н. нормативний споживчий бюджет. Такі бюджети застосовувалися в СРСР ще в 20-х рр. У практиці планерування використовуються плануючими органами для обгрунтування рішень в області вдосконалення заробітної плати і підвищення матеріального добробуту народу. У СРСР розробляються також нормативи вжитку і забезпеченості, розраховані по перевазі на досягнення в майбутньому і що є певним еталоном вжитку, який може служити орієнтиром для практики протягом достатній тривалого періоду, це т.з. раціональні Н. п. Найбільш поширеними серед Н. п. цього типа є фізіологічні (або науково обгрунтовані) норми вжитку продуктів харчування. Із зростанням рівня життя трудящі СРСР споживають більше м'яса, молоко, яйця і ін. продуктів тваринництва, а також овочів і фруктів. Одночасно зменшується среднедушевоє вжиток хлібних продуктів, картоплі і ін., що відображає тенденції поліпшення раціону живлення, наближення фактичного вжитку до раціональних Н. п. Наприклад, в 1950 вжиток м'яса і сала на душу населення складало 26 кг , а в 1973—52 кг , молока і молочних продуктів відповідно 172 кг і 307 кг , яєць 60 шт. і 194 шт., овочів і баштанних 51 кг і 85 кг , фруктів і ягід 11 кг і 40 кг і одночасно зменшився среднедушевоє вжиток хлібних продуктів з 172 кг в 1950 до 145 кг в 1973 і відповідно картоплі з 241 кг до 124 кг .
Фізіологічна Н. п. продуктів харчування утворюють важливу складову частину перспективного нормативного бюджету населення — т.з. раціонального споживчого бюджету (РПБ). Окрім фізіологічною Н. п. продуктів харчування, він включає: норми вжитку (придбання) непродовольчих товарів поточного попиту; нормативи забезпеченості населення предметами тривалого користування (кількість предметів з розрахунку на 100 сімей) і відповідні норми придбання їх; норми платного обслуговування; нормативи забезпеченості житлом (кількість кімнат на сім'ю даного розміру і складу, кількість м-коду 2 загальній і житловій площі з розрахунку на 1 жителя), установами охорони (кількість ліжок на 1 тис. жителів і т.д.) здоров'я, загальноосвітніми школами, дитячими дошкільними установами і ін. РПБ використовується як інструмент довгострокового планерування народного господарства для обгрунтування завдань, які ставляться перед виробництвом, і для визначення доріг раціоналізації вжитку.
Н. п. розробляються і в капіталістичних країнах. Так, фізіологічна Н. п. продуктів харчування розроблені США в 1942, були прийняті за зразок на міжнародній конференції 44 країн з продовольчих і аграрних питань (1943). Пізніше вони неодноразово уточнювалися. У капіталістичних країнах ведуться і розробки нормативних споживчих бюджетів. Вони здійснюються урядовими установами, профспілковими, науковими організаціями і застосовуються, зокрема, для виміру вартості життя певних категорій працівників. Найбільш відомий нормативний бюджет для сімей США трудящих, що розроблявся протягом тривалого періоду (1920—61) Геллеровським комітетом при Каліфорнійському університеті (т.з. бюджет Геллера). Аналогічні розрахунки ведуться Бюро статистики праці міністерства праці США.
Літ.: Методологічні питання вивчення рівня життя трудящих, ст 2, М., 1962; Саркисян Р. С., Кузнецова Н. П., Потреби і дохід сім'ї, М., 1967; Бузляков Н. І., Методи планерування підвищення рівня життя, М., 1969; Наукові основи економічного прогнозу, М., 1971.
