Новіченко Леонід Миколайович [р. 18(31) .3.1914, с. Русановка, нині Ліповодолінського району Сумської області], радянський літературознавець, критик, член-кореспондент АН(Академія наук) УРСР (1958). Член КПРС з 1944. Закінчив філологічний факультет Київського університету (1939). Друкується з 1938. Автор робіт в області теорії соціалістичного реалізму, історії української літератури, вивчення взаємозв'язку літератур народів СРСР, у тому числі книг о Т. Р. Шевченка, М. Ф. Рильськом, П. Р. Тичині, М. Ірчане. Один з авторів і редакторів «Історії української літератури» (т. 1—8, 1967—71). За книгу про творчість Тичини «Поезія і революція» (1956, русявий.(російський) пер.(переведення) 1957) удостоєний премії АН(Академія наук) СРСР ним. В. Р. Белінського; за книгу «Не зображення — відкриття!» (1967, русявий.(російський) пер.(переведення) 1969) — Державна премія УРСР ним. Т. Г. Шевченко (1968). Секретар СП(Збори постанов) СРСР(Союз письменників СРСР) (з 1959). Нагороджений 5 орденами, а також медалями.
Соч.: Повicть про поєта, До., 1941; Павло Тічина, До., 1941; Мирослав Ipчан, До., 1958; Про багатство лiтературі, До., 1959; Шевченко i сучаснicть, До., 1964; у русявий.(російський)пер. — Літературно-критичні нариси, До., 1951; Про різноманіття художніх форм і стилів в літературі соціалістичного реалізму, М., 1959.
Літ.: Суровцев Ю., Творча індивідуальність письменника в дзеркалі критики, «Дружба народів», 1968 № 5.
