Нобелівські премії , щорічні міжнародні премії, названі на честь їх засновника, шведського інженера-хіміка, винахідника і промисловця Альфреда Бернхарда Нобеля (див. в ст. Нобелі ).
Згідно із заповітом Нобеля, капітал, що залишився після його смерті, склав Нобелівський фонд (первинні понад 31 млн. шведських крон); ці засоби були поміщені в акції, облігації і позики, дохід від яких щорік ділиться на 5 рівних частин і присуджується у формі Н. п. за роботи в області фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури, а також за діяльність по зміцненню світу. У 1968 Державний банк Швеції з нагоди свого 300-ліття заснував щорічну премію пам'яті Нобеля за роботи в області економічних наук (присуджується на тих же підставах і в тому ж розмірі, що і Н. п.).
Н. п. складається з золотої медалі із зображенням А. Нобеля і відповідним написом, диплома і чека на встановлену грошову суму, розмір якої залежить від прибутків Нобелівського фонду (як правило, від 30 до 70 тис. доларів).
Присудження Н. п., згідно із заповітом Нобеля, доручено: Королівською АН(Академія наук) в Стокгольмі (по фізиці, хімії, меморіальна премія по економіці), Королівському Каролінському медико-хірургічному інституту в Стокгольмі (по фізіології або медицині) і Шведській академії в Стокгольмі (по літературі); у Норвегії Нобелівський комітет норвезького парламенту, спеціально ним що призначається, присуджує Н. п. за діяльність по зміцненню світу.
Н. п. присуджуються кандидатам незалежно від їх раси, національності, підлоги і віросповідання за самі новітні досягнення в згаданих областях і за раніші роботи, якщо їх значення стало очевидним пізніше. Всі премії, окрім премії світу, можуть присуджуватися лише індивідуально (тобто окремим особам) і лише один раз. Як виняток Н. п. була присуджена двічі М. Ськлодовськой-кюрі (у 1903 і в 1911), Л. Полінгу (у 1954 і 1962) і Дж. Бардіну (у 1956 і 1972). Як правило, посмертно Н. п. не присуджуються.
Правом висунення кандидатур на здобуття Н. п. користуються лише особи (не організації), круг яких визначений положенням про кожен вид Н. п. (наприклад, таке право мають лауреати Н. п.). В області фізики, хімії і економіки, фізіології або медицини в разовому порядку правом висунення наділяються компетентні особи в різних країнах (по 6 чоловік для кожної галузі науки). Королівська АН(Академія наук) і Королівський Каролінський медико-хірургічний інститут конфіденційно вибирають цих осіб щороку для висунення кандидатур на майбутній рік. Пропозиції про кандидатури прямують до1 лютого у відповідних 6 комітетів з Н. п. (по преміях в області фізики, хімії і економіки Королівської АН(Академія наук), по преміях в області фізіології або медицини Королівського Каролінського медико-хірургічного інституту, по преміях в області літератури Шведської академії і по преміях за зміцнення світу норвезького парламенту).
Обговорення представлених робіт і голосування проходят в обстановці строгої секретності, розбіжності по кандидатурах в протоколи засідань не заносяться. У пресі публікуються лише рішення і коротке його мотивування (по преміях світу мотивування не дається). Вирішення про присудження премій оскарженню або відміні не підлягають.
Урочисті церемонії вручення Н. п. проводяться в Стокгольмі і Осло 10 грудня, в річницю смерті Нобеля — т.з. День Нобеля (у Швеції — це офіційний день піднімання державного прапора). За сталою традицією шведський король вручає золоті медалі лауреатам Н. п. в Стокгольмі, а норвезький король присутній на церемонії в Осло. По положенню лауреат Н. п. повинен протягом 6 місяців після здобуття премії виступити з т.з. Нобелівською лекцією (популярна лекція з тематики своєї роботи), як правило, в Стокгольмі або в Осло. Перші Н. п. були присуджені в 1901; у 1901—3 в цілому було присуджено 311 Н. п. Серед лауреатів Н. п. видатні учені: в області фізики — В. Рентген (1901), М. Планк (1918), А. Ейнштейн (1921), Н. Бор (1922), П. Дирак, Е. Шредінгер (1933), Е. Фермі (1938); в області хімії — Е.Резерфорд (1908), Ф.Гріньяр (1912), І. Ленгмюр (1932), Ф. і І. Жоліо-Кюрі (1935), П. Дебай (1936), С. Хиншелвуд (1956), Я. Гейровський (1959), Дж. Натта і К. Циглер (1963); в області фізіології або медицини — І. П. Павлов (1904), P. Кох (1905), І. І. Мечников (1908), К. Ландштейнер (1930), А. Флемінг (1945), Ф. Крік і Дж. Уотсон (1962), К. Лоренц і Н. Тінберген (1973). Серед лауреатів Н. п. по літературі: Р. Тагор (1913), P. Роллан (1915), А. Франс (1921), Б. Шоу (1925), Т. Манн (1929), Дж. Голсуорси (1932), І. А. Бунін (1933), Е. Хемінгуей (1954), А. Камю (1957), П. Неруда (1971); серед лауреатів Н. п. світу: Ф. Нансен (1922), А. Швейцер (1952), М. Лютер Кинг (1964). Н. п. був удостоєний ряд крупних радянських учених: Н. Н. Семенов (по хімії в 1956), П. А. Держаків, І. М. Франк, І. Е. Тамм (по фізиці в 1958), Л. Д. Ландау (по фізиці в 1962), Н. Г. Басов і А. М. Прохоров (по фізиці в 1964), радянський письменник М. А. Шолохов (1965).
