Никіфоров Петро Михайлович [30.9(12.10) .1882, сіло Оєк, нині Іркутського району Іркутської області, — 6.1.1974, Москва], учасник революційного руху в Росії, радянський державний діяч. Член Комуністичної партії з 1904. Народився в сім'ї робітника. З 1894 робітник. У революційному русі з 1901. У 1904 покликаний на флот, вів роботу в Петербурзькій військовій організації РСДРП. Повстанець матросів і солдатів в Кронштадті в 1905; потім перейшов на нелегальне положення, працював в багатьох містах Росії. У 1908 один з керівників військової організації РСДРП в Іркутську, в 1910 арештований, засуджений до страти, заміненої 20 роками каторги. Після лютневої революції 1917 член Іркутської ради, заступник голови Владивостоцької ради, член Далекосхідного краєвого бюро РСДРП (б). У 1918—20 в білогвардійських в'язницях. У 1920—22 голова Далекосхідного крайкома, член Дальбюро ЦК РКП (б), голова Ради Міністрів Далекосхідної республіки. У 1925—27 повпред СРСР в Монголії, потім на відповідальній роботі в Раднаркомі СРСР, заступник наркомснаба РРФСР. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 на партійній роботі. Автор спогадів про Громадянську війну 1918—20. Нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом «Знак Шани» і медалями.
Соч.: Мурашки революції, М., 1958; У роки більшовицького підпілля, М., 1952; Записки прем'єра ДРВ(Демократична Республіка В'єтнам), М., 1963; Жовтень в Примор'ї, Владивосток, 1968.
Літ.: Від Лютого до Жовтня, М., 1957; Цих днів не замовкне слава..., Владивосток, 1966.
