Нежданова Антоніна Василівна
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Нежданова Антоніна Василівна

Нежданова Антоніна Василівна [4(16) .6.1873, с. Крива Балка, нині Саратського району Одеської області, — 26.6.1950, Москва], російська радянська співачка (ліріко-колоратурне сопрано), народна артистка СРСР (1936), доктор мистецтвознавства (1944), Герой Труда (1925). Батьки Н. — сільські вчителі. З 7 років Н. співала (часто виконувала соло) в церковних і сільських хорах. У 1899—1902 вчилася в Московській консерваторії (клас В. Мазетті); після закінчення дебютувала на сцені Великого театру в партії Антониди («Іван Сусанін» Глінки). Протягом перших сезонів виконала свої кращі партії: Джільда, Людмила («Ріголетто» Верді, «Руслан і Людмила» Глінки, 1902), Розіна («Севільський цирульник» Россіні, 1903), Тетяна («Євгеній Онегин» Чайковського, 1906), Снігуронька, Шемаханськая цариця («Снігуронька», 1907, «Казка про царя Салтане», 1909, Рімського-корсакова), Ельза («Лоенгрін» Вагнера, 1908) і ін. У 1912 з успіхом гастролювала в Парижі (театр «Гранд-опера»). У тому ж році виконала партію Марфи («Царська наречена» Рімського-корсакова). Постійним партнером Н. був Л. Ст Собінов. Їх дуети — зразок досконалих по своїй гармонійності і відтворенню на сцені створень оперної класики. Володіючи свіжим, кристальної чистоти сопрано ніжного тембру, Н. в результаті наполегливих занять значно розширила діапазон свого голосу, досягла повноти звучання у всіх регістрах, широкої кантилени, блискучої віртуозної колоратури. У роботі над сценічним втіленням партій Н. користувалася радами Ф. І. Шаляпіна, М. Н. Ермолової, До. С. Станіславського, проте головну увагу приділяла вокальному образу. У її художній палітрі — російський розспів, задушевна лірика (Антонида, Марфа), світле (Джільда) і завзято-грайливе (Розіна) звучання колоратури, їх загадково-таємнича і в той же час іронічна забарвлення (Шемаханськая цариця). У концертний репертуар співачки (виступала з 1902; у ансамблі з тими, що акомпанували їй С. Ст Рахманіновим, А. С. Аренським, А. До. Глазуновим, А. Н. Ськрябіним, пізніше з Н. С. Головановим) входили твори С. Ст Рахманінова, П. І. Чайковського, Л. Бетховена, Ф. Шуберта, І. Ф. Стравінського, російські народні пісні, романси. За радянських часів Н. брала участь в шефських концертах для робітників, селян, воїнів Червоної Армії. З 1924 виступала на радіо. Концертувала за кордоном (1922) і в містах СРСР. Виконала ряд нових партій: Царівна-лебідь («Казка про царя Салтане» Рімського-корсакова), Парася («Сорочинськая ярмарок» Мусоргського), Нінета («Любов до трьох апельсинів» Прокофьева). З 1936 викладала в студії Великого театру, потім в Оперній студії До. С. Станіславського. З 1943 професор Московської консерваторії. Автор статей про творчість Рімського-корсакова, Рахманінова, Собінова. Державна премія СРСР (1943). Нагороджена 2 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.

загрузка...

  Соч.: Сторінки життя. Уривки із спогадів, «Музичне життя», 1960 № 12.

  Літ.: Львів М., А. Ст Нежданова, М., 1952; Антоніна Василівна Нежданова. Матеріали і дослідження, М., 1967; Поляновський Р., А. Ст Нежданова, М., 1970.

  Р. А. Поляновський.

А. Ст Нежданова.

А. В. Нежданова в партії Антониди («Іван Сусанін» М. І. Глінки).