Намора, Намора Гонсалвіщ (Namora Gonçalves) Фернанду (р. 15.4.1919, Кондейша, поблизу Коїмбри), португальський письменник. Народився в селянській сім'ї. Закінчив медичний факультет Коїмбрського університету в 1942. Один з найбільших представників неореалізму в португ.(португальський) літературі. У 1938 опублікував першу збірку віршів «Рельєфи». У романах «Сім частин світу» (1938), «Вогонь в темній ночі» (1943) — про португ.(португальський) молоді, «Шахти Сан-Франсишку» (1946), «Ніч і світанок» (1950), «Хліб і плевели» (1954), «Воскресіння після» (1961) полудня і ін. поряд з реалістичними картинами португальського життя, пильним інтересом до доль трудового народу міститься протест проти соціальної несправедливості; для них характерний глибокий психологічний аналіз. Опублікувало збірку розповідей «Самотнє місто» (1959). Про свою роботу у віддалених районах країни оповідає Н. у «Розповідях з життя лікарки» (ч. 1-я — 1949, ч. 2-я — 1963, русявий.(російський) пер.(переведення) 1968). Найбільш значительни збірки віршів «Земля» (1941) і «Маркетинг» (1969). Автор романів що «Живуть в підпіллі» (1972), «Ми там, де вітер» (1974).
Соч.: Um sino nа montanha. Cadernos de um escritor [Lisboa, 1968]; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вітер, в кн.: Була темна ніч. Розповіді португальських письменників, М., 1962.
Літ.: Sacramento М., Fernando Namora, Lisboa [s. а.]; Lopes O., Fernando Namora, Porto, 1957.
