Назарян Степан Ісаєвіч [15(27) .5.1812, Тбілісі, — 27.4(9.5) .1879, Москва], вірменський публіцист, просвітитель, історик літератури, сходознавець. Народився в сім'ї священика. Закінчив філософський факультет Дерптського (Тартуського) університету (1840). З 1849 професор персидської і арабської словесності в Москві в Лазаревськом інституті східних мов. Автор праць «Обозреніє Гайканськой писемності з XIV століття до новітнього часу» (1846), «Абул Касем Фердауси і Тусський творець книги... Шах-наме» (докторська дисертація, 1849), «Побіжний огляд історії Гайканськой літератури до кінця XIII століття» (1844) і ін. Під впливом європейської просвіти і російського суспільного руху 40-х рр. Н. виступив проти феодальних буд і його ідеології. У 50-х рр. став на чолі вірменського просвітницького руху. У 1858—64 видавав в Москві журнал «Юсисапайл» («Північне сяяння»), який зробив вплив на розвиток прогресивній суспільній думці у Вірменії. Боровся проти кріпацтва, клерикалізму, за духовне відродження вірменського народу, проте заперечував класову боротьбу. Н. висунув ідею народної освіти в новому просвітницькому дусі, заміни грабара (древнеармянський мова) новою літературною мовою — ашхарабаром. У філософії був прибічником дєїзма. Пропагував російську і зарубіжну літературу, переводив драми Ф. Шиллера.
Соч. у русявий.(російський) пер.(переведення): Рожевий чагарник шейха Муслехеддін Сааді Ширазського, відомий під назвою Гулістан, М., 1857.
Літ.: Веселовський Н. І., Зведення про офіційне викладання східних мов в Росії, «Тр. III Міжнародного з'їзду орієнталістов», т. 1, 1879—80; Російський біографічний словник, т. 11, СП(Збори постанов) Би. 1914, с. 41.
