Міхайлов Олександр Олександрович [р. 14(26) .4.1888, р. Моршанськ, нині Тамбовською обл.], радянський астроном і гравіметріст, академік АН(Академія наук) СРСР (1964; член-кореспондент 1943). Член КПРС з 1956. Закінчив Московський університет (1911), в 1918—48 професор там же. У 1947—64 директор Головної астрономічної обсерваторії АН(Академія наук) СРСР (Пулковськой); організував відновлення обсерваторії, зруйнованої в роки Великої Вітчизняної війни 1941—45. Після 1964 завідувач відділом астрономічних постійних. У 1939—62 голова Астрономічної ради АН(Академія наук) СРСР; у 1934—60 президент Всесоюзного астрономо-геодезічного суспільства. Один з ініціаторів загальної гравіметричної зйомки СРСР (1932). Брав участь в багатьох гравіметричних дослідженнях і в астрономічних експедиціях для спостережень сонячних затемнень. Розробив теорію затьмарень Сонця і передобчислив обставини 8 затьмарень, а також проходження планет по диску Сонця, покриттів зірок Місяцем і ін. Створив конструкцію «полярної труби» — спеціального астрографа для визначення постійної аберації. Монографія М. по теорії затьмарень, складені їм зоряні атласи користуються великою популярністю. У 1946—1948 віце-президент Міжнародного астрономічного союзу. Доктор Копенгагенського університету (1946), член-кореспондент Паризького бюро довгот (1946). Нагороджений 3 орденами Леніна, а також медалями.
Соч.: Курс гравіметрії і теорії фігури Землі, 2 видавництва, М., 1939; Теорія затьмарень, 2 видавництва, М., 1954.
Літ.: Дейч А. Н., А. А. Міхайлов (до 80-ліття з дня народження), «Земля і Всесвіт», 1968 № 3; Селіхановіч Ст Р., Логинова Р. П., А. А. Міхайлов (до 80-ліття з дня народження), «Ізв. Вищих учбових закладів. Геодезія і аерофотознімання», 1968 № 4; Астрономія в СРСР за сорок років. 1917—57, [Сб. ст.], М., 1960 (бібл.).
