Муниципії (лат., однина municipium, від munus — обов'язок і capio — беру), в римській державі статут міст, вільне населення яких отримувало за договором з Римом в повному або обмеженому вигляді права римського громадянства. Залежно від характеру договору з Римом М. ділилися на дві категорії. М. першої категорії, так звані римські М. (m. civium Romanorum), користувалися, як правило, самоврядністю, а їх жителі володіли всіма цивільними і політичними правами в Римі. Громадяни М. другої категорії (aerarii) не мали політичних прав в Римі, але несли обов'язки римських громадян (служили в легіонах, враховувалися римським цензом і т. д.). Серед цих М. одні міста, так звані М. церітського права, зберігали повну самоврядність; інші ж були позбавлені внутрішньої автономії і управлялися посланими з Риму префектами, звідки їх назва — префектури. В результаті Союзницької війни 90—88 до н.е.(наша ера) все вільне населення Італії отримало права римського громадянства, що означало практично перехід всіх італійських міст і колоній в розряд римських М. Ето положення було закріплене законом Юлія Цезаря о М. (45—44 до н.е.(наша ера)), по якому всі муніципали (громадяни М.) прирівнювалися в правах до римлян, а система управління М. уніфікувалася по римському зразку. У епоху імперії статут М. дарувався містам в провінціях в якості привілеї. По едикту Каракалли (212 н.е.(наша ера)) права римського громадянства були поширені на все вільне населення імперії, а всі міста обернені в М.
Літ.: Нечай Ф. М., Рим і італіки, Мінськ, 1963; Маяк І. Л., Взаємини Риму і італійців в III—II вв.(століття) до н.е.(наша ера), М., 1971; Manni Е., Per la storia dei municipii fino alla guerra sociale, Roma, 1947.
