Мошоньі (Mosonyi) (справжнє прізвище — Бранд; Brand) Міхай (2.9.1815, с. Больдогашсоньфальва, — 31.10.1870, Пешт), угорський композитор і музичний критик. За національністю німець, був переконаним патріотом Угорщини (у 1859 прийняв угорське прізвище). Музике виучувався самостійно, консультуючись у музикантів Пожоні (нині Братислава) і Вени. З 1842 жив в Пеште (з 1872 Будапешт), активно брав участь в музичному житті міста, був член різних комітетів і хорових суспільств, одним із засновників (1860) і провідним співробітником 1-ої угорської музичної газети «Зенесеті лапок» («Zenészeti Lapok»), в якій пропагував ідею створення національного угорського музичного стилю. Дебютував в 1844 (симфонія). Почавши з наслідування німецьким романтикам (опера «Кайзер Макс», 1857, на німецькому лібретто), в зрілій творчості прагнув до втілення національного музичного стилю. М. вважається, поряд з Ф. Аркушем і Ф. Еркелем, одним із засновників угорської національної школи. Створив ряд творів на основі угорського музичного фольклору, поєднуючи національні мелодії і ритми з традиціями німецького романтизму: 2 опери на сюжети з угорської історії — «Прекрасна Ілонка» (1860) і «Алмош» (1862), кантати (1860, 1869, 1870), вигадування для оркестру — «Траурна музика на смерть Іштвана Сеченьі» і «Гонведи» (обидва 1860), «Святкова увертюра» для оркестру, а також вигадування для фортепіано — «Угорський дитячий світ» (1851) і Етюди (1861). М. одним з перших ввів вербункош (стиль угорської інструментальної музики) в оперну і симфонічну музику. Серед ін. вигадувань — меси, хори, камерно-інструментальні ансамблі, пісні на слова Ш. Петефі і ін. угорських поетів, а також Н. Ленау, Р. Гейнеа. М. належить перекладення «Марсельєзи» для хору і оркестру.
Літ.: Szabolcsi Ст, А XIX. század magyar romantikus zenéje, Bdpst, 1951; Bоnis F., Mosonyi Mihály, Bdpst, 1960.
