Моріц (Móricz) Жігмонд (29.7.1879, Тісачече, — 4.9.1942, Будапешт), угорський письменник. Народився в селянській сім'ї. Вчився в Дебреценськом університеті. Займався журналістикою. Популярність М. принесла розповідь «Сім крейцерів» (1908). Його романи з сільського життя — «Самородок», «Глушина» (обидва 1911), «Факел» (1917) і ін. пройняті співчуттям до простих людей. У 1918 М. вітав буржуазно-демократичну революцію, а в 1919 — Угорську радянську республіку. У 1920 М. опублікував роман «Будь чесним до самої смерті» (русявий. пер.(переведення) 1959) — поетичні спогади про дитинство. У романах «Панські затії» (1927, русявий.(російський) пер.(переведення) 1961), «Жаркі поля» (1929, русявий.(російський) пер.(переведення) 1963), «Родичі» (1930, русявий.(російський) пер.(переведення) 1954) і ін. М. показав розпад феодально-дворянської Угорщини, користолюбство капіталістів. М. — автор історичних трилогії «Ердей» (1922—33). У 1935 опублікувала роман «Щаслива людина» про трагічну долю угорського селянина, приреченого на безвихідну убогість в світі користолюбців. Останніми роками життю М. все більше проникався бунтарськими настроями (роман «Бетяр», 1937, і ін.). Його творчість, що розвивалася в руслі критичного реалізму, займає значне місце в угорській літературі.
Соч.: Összegyüjtött művei, [1—49 köt.] Bdpst, 1953—60; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Розповіді, М. 1954; Вибране. [Вступ. ст. О. Россиянова], т. 1—2, М., 1958; П'єси, М., 1962; Жужанна в Клагенфурте. Розповіді, М., 1970.
Літ.: Ady Е., Móricz Zsigmond, «Nougat», 1909, 16 August; Móricz V., Apám regénye, Bdpst, 1963; Iliés Е., Krétarajzok, Bdpst, 1957; Czine M., Móricz Zsigmond útja а forradalmakig, Bdpst., 1960; Móricz M., Móricz Zsigmond érkezése, Bdpst, 1966; Vargha K., Móricz Zsigmond. Alkotásai és vallomásai tükrében, 2 kiad., Bdpst, 1971.
