Монюшко (Moniuszko) Станіслав (5.5.1819, Убель поблизу Мінська, — 4.6.1872, Варшава), польський композитор. Музике вчився в матері, з 1827 — в А. Фрейера (фортепіано, орган) у Варшаві, в 1830—37 — в Д. Стефановіча (композиція) в Мінську, в 1837—1840 — у Ф. Рунгенхагена (композиція, хорове диригування) в Берліні. 1-е видане вигадування — «Три пісні» на слова А. Міцкевіча (1838). У 1840—58 жив у Вільнюсі. Служив церковним органістом, давав уроки фортепіано і композиції (серед учнів — Ц. Кюї), з 1850 диригував в оперному театрі, вів велику музично-просвітницьку діяльність. З 1842 працював над піснями, які об'єднав в збірки «Домашні пісенники» (збірка 1—6 видавництво в 1844—59; 7—12 — посмертно Я. Карловичем). Своїми піснями (створив близько 400) М. услід за Ф. Шопеном заклав основи національної вокальної музики; у них виявилися характерні межі його музичного стилю — використання народних пісенно-танцювальних елементів, мелодійність, лірична насиченість, демократизм музичної мови. З 1858 М. працював у Варшаві, був диригентом «Театру Вельки»; у 1864—74 — професор Музичного інституту (серед учнів — З. Носьковський, Х. Ярецкий).
М. вніс національні межі до всіх жанрів, що розроблялися ним: кантати («Мільда», 1848, «Ніола» і «Круміне», 1852; все на слова Ю. Крашевського; «Примари», 1865, і «Кримські сонети» на слова А. Міцкевича, 1868), духовну музику («Остробрамськие літанії», 6 мес, у тому числі «Петровінськая»). Важливою віхою в розвитку національного симфонізму стали оркестрові вигадування М. (фантастична увертюра «Казка», присвячена Даргомижському, 1848; увертюри «каїн», 1856, «Військова», 1857, і ін.). Але головна заслуга М. — створення першої національної опери. Його оперний дебют — «Галька» (концертного виконання, 2-актная редакції, 1848, постановка 1854, Вільнюс); із-за лібретто що мав остросоциальний характер (співчуття трагічній долі селянки, засудження шляхти), не ставилася у Варшаві до 1858 (нова редакція — 4 акти). Яскравий національний колорит (особливо в масових сценах, у тому числі в «Танцях горців»), мелодійне багатство, виразна драматургія принесли «Гальці» успіх. У Варшаві М. написав і поставив свої комічні опери «Сплавник лісу» (1858), в якій дав образи селян, «Графиня» (1860) і «Чесне слово» (1861) — сатира на польську аристократію. Відчуттям патріотизму пройнята одна з кращих опер М. — «Зачарований замок» («Страшний двір», 1865); протест проти соціальної нерівності прозвучав в опері «Парія» (1869).
Музично-сценічні твори М. (їм написано понад 15 обпер, декілька водевілів і оперет) відрізняються національною своєрідністю музичної мови, яскравими характеристиками образів, високим професіоналізмом, який виявляється в побудові масових, ансамблевих і сольних сцен і володінні оркестровими засобами. Серед інших творів — близько 50 п'єс для фортепіно, вокальні ансамблі, хори.
М. зробив декілька поїздок до Петербургу: у 1842 — невдала спроба отримати місце придворного композитора в оперному театрі, в 1849 і 1856 — авторські концерти, знайомство с М. І. Глінкой, А. С. Даргомижським, А. Н. Серовим, М., що високо оцінили творчість, В 1858 М. відвідав Німеччину (познайомився з Ф. Аркушем), потім Чехію, Францію. Творчість М. — одного з найбільших представників польської національної музичної культури — отримало визнання в інших країнах, особливо в слов'янських.
Літ.: С. Монюшко. Сб. статей під ред. І. Белзи, М. — Л., 1952; Белза І., Монюшко в Росії, «Радянська музика», 1952 № 6; Рудзінський Ст, Монюшко, пер.(переведення) з польськ.(польський), М., 1960; Jachimecki Z., S. Moniuszko, Kraków, 1961.
