Мечеть (від араб.(арабський) масджід — місце поклоніння), культова мусульманська споруда. У 7—8 вв.(століття) склався тип прямокутною в плані М. з оточеним галереями двором і многостолпним молитовним залом, в зверненій до мекки стіні якого поміщався один або декілька міхрабов (мечеть Омейядов в дамаску, 705—715; див.(дивися) ілл. ). З 10 ст поширюється тип М. з айванамі на осях двору. У різних країнах під впливом місцевих будівельних традицій виробилися самостійні типи М. В Північній Африці для М. характерний глибокий молитовний зал з тими, що виходять в двір багаточисельними нефамі, потолкамі-артесонадо і сталактитовими куполами (Кутубія в Марракеше, 1153), в Ірані, країнах Центральної і Середньої Азії — айвани по сторонах двору, висунутий монументальний портал-пештак на головному фасаді (мечеть Калян в Бухарі, 12 ст, перебудована в 15—16 вв.(століття); Соборна М. в Ісфахане, 9—20 вв.(століття), див.(дивися) ілл. ), в Туреччині — центрична будівля, покрита великим куполом в оточенні малих куполів або півкуполів (мечеть Селіміє в Стамбулі, 1557). М. зазвичай прикрашалися різьбленням по стуку, каменю або дереву, візерунковою цегельною або кам'яною кладкою, поливною керамікою, інкрустацією, мозаїкою, розписом. Сучасні М. будуються з новітніх будівельних матеріалів, але переважно зберігають традиційне планування.
Літ.: Бартольд Ст Ст, Орієнтування перших мусульманських мечетей, Соч., т. 6, М., 1966, с. 537—42; Golvind L., La mosquée..., Alger, 1960.
