Механізація крила, комплекс пристроїв, що змінюють підіймальну силу і лобовий опір крила літального апарату. М. до. зменшує швидкість посадки літака, а при зльоті полегшує його відрив від поверхні землі. Залежно від типа М. до. підіймальну силу можна збільшити в 1,5—2 рази і більш, завдяки чому посадочну швидкість можна зменшити на 20—50% і більш. Додаткову підіймальну силу отримують: збільшенням кривизни профілю крила ( мал. , 1 і 2) і площі його поверхні ( мал. , 2), поліпшенням обтікання (повітрям) крила за допомогою управління пограничним шаром ( мал. , 3), вживанням реактивних пристроїв ( мал. , 4). На практиці часто застосовуються комбінації цих способів, наприклад висувні предкрилки і закрилки ( мал. , 2, в).
Система управління пограничним шаром здійснюється в двох варіантах: здуванням пограничного шару стислим повітрям, що поступає від двигуна в прокладених по розмаху крила трубопроводи з отворами, або відсмоктуванням цього шару аналогічною системою. Істотно покращує обтікання крила також реактивний закрилок ( мал. , 4) що створює додаткову підіймальну силу за рахунок подачі стислого повітря в щілину між верхньою і ніжней його поверхнями. Якщо потужність двигунів досить велика, то такий закрилок дозволяє отримати підіймальну силу, рівну вазі літака, тобто забезпечити висіння літака в повітрі, а при силі, більшій ваги, — і вертикальний зліт.
Гальмування літака в повітрі виробляється інтерцепторами ( мал. , 5), що зависають (відхилюваними одночасно вниз) елеронами ( мал. , 1, е), що працюють як закрилки, і ін. пристроями. Окрім рухливих поверхонь, положення яких встановлюється льотчиком або автоматично, в М. до. входять гидро-, електроприводи, проводка управління (тяга, гойдалки і т. д.), трубопроводи і ін. частини.
