Маршалла план , так звана програма відновлення і розвитку Європи після 2-ої світової війни 1939—45 шляхом надання їй економічній допомозі з боку США. Ставив своєю за мету підтримати війни позиції капіталізму, що похитнули в результаті, в Західній Європі, перешкодити прогресивним соціальним змінам в країнах континенту, створити об'єднаний фронт імперіалізму проти наростаючого визвольного руху в світі, і в першу черга проти СРСР і світової системи соціалізму, що складалася. М. п. і так звана доктрина Трумена (див. Трумена доктрина ) передували і сприяли створенню агресивного блоку НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) (1949). Ідея М. п. була висунута державним секретарем США Дж. До. Маршаллом 5 червня 1947 в виступі в Гарвардському університеті. Вона була підтримана Великобританією і Францією, що запропонували на Паризькій нараді міністрів закордонних справ США, Великобританії, Франції і СРСР (червень — липень 1947) створити в Європі організацію або «керівний комітет», який займався б з'ясуванням ресурсів і потреб європейських країн і визначав розвиток головних галузей промисловості, що на ділі означало б втручання у внутрішні справи цих країн. На противагу М. п. СРСР висунув пропозиції, направлені на забезпечення рівноправного економічного співробітництва при пошані національного суверенітету держав, проте вони були відхилені західними державами, у зв'язку з чим СРСР і країни народної демократії відмовилися бути учасниками М. п. Згода на участь в нім дали 16 капіталістичних держав — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія Швейцарія, Греція, Туреччина. У липні ці країни уклали конвенцію про створення Організації (спочатку комітет) європейського економічного співробітництва, яка повинна була розробити спільну «програму відновлення Європи». М. п. почав здійснюватися з квітня 1948, коли в США увійшов в силу закон про 4-річну програму «Допомозі іноземним державам», що передубачав надання допомозі західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод; угоди були підписані в 1948 зі всіма вищеназваними країнами (виключаючи Швейцарію, яка відмовилася підписати таку угоду, хоча і брала участь в М. п.). По цих угодах країни — учасниці М. п. зобов'язалися сприяти розвитку «вільного підприємництва», заохочувати приватні американські інвестиції, співробітничати в зниженні митних тарифів, поставляти в США деякі дефіцитні товари, забезпечити фінансову стабільність, створити спеціальні фонди в національній валюті, що вивільняється в результаті здобуття американської допомоги, витрачання яких контролювалося б США, уявляти регулярні звіти про використання отримуваних коштів. Для контролю над виконання М. п. була створена Адміністрація економічного співробітництва, очолювана крупними американськими фінансистами і політичними діячами.
Допомога надавалася з федерального бюджету США у вигляді безвідплатних субсидій і позик. З квітня 1948 по грудень 1951 США витратили по М. п. близько 17 млрд. доларів, причому основну долю (близько 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), на яку також був поширений М. п. (двостороння угода між США і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) підписана в грудні 1949). 30 грудня 1951 М. п. офіційно припинило свою дію і було замінене законом «про взаємне забезпечення безпеки» (прийнятий конгресом 10 жовтня 1951), що передубачав одночасне надання військовій і економічній допомозі.
Літ.: Іноземців Н. Н., Зовнішня політика США в епоху імперіалізму, М., 1960; Аллен Д., План Маршалла. План відновлення або військовий план?, переклад з англійського, М., 1949; Price Н. Ст, The Marshall plan and its meaning [N. Y., 1955].
