Маран (Maran) Рене (8.11.1887, Фор-де-Франс, острів Мартіника, — 9.5.1960, Париж), африканський письменник. Писав французькою мовою. Антільський негр за походженням, М. виріс і здобув освіту у Франції. 13 років був чиновником колоніальної адміністрації в Убанги-Шарі (нині Центральноафриканська Республіка). Вся творчість М. присвячена Африці — її людям, природі, казкам, історії. Сучасні африканські письменники називають його своїм попередником. У першому романі «Батуала» (1921; Гонкуровськая премія, 1921; російське переведення 1922), розповідаючи про життя одного африканського племені, М. виступив як свідок нелюдяності європейської колонізації. Автор романів і повістей «Джума, собака джунглів» (1927, російське переведення 1927), «Болі серця» (1944), «Людина як всі» (1947) і багато інших; збірок казок і розповідей про тварин; історичних робіт («Піонери імперії», т. 1 — 1943, т. 2 — 1946); біографій і есе. Вірші 1909—1957 об'єднані в збірці «Книга спогадів» (1958). М. присуджена Велика літературна премія Французької академії (1942).
Соч.: Le livre de la brousse, P., 1937; Bertrand Du Guesclin ou l’épée du roi, P., 1960 (є бібл.).
Літ.: Вельтман С., Схід в художній літературі, [М. — Л.], 1928; Потехина Р. І., Нариси сучасної літератури Західної Африки, М., 1968, с. 14—16; Damas L.-G., René Maran n’est plus, «Présence Africaine», 1960 № 30; Senghor L. S., Liberté I, Négritude et humanisme, P., [1964], р. 407—11.
