Маорійський мова , мова народу маорі, корінного населення Нової Зеландії. Відноситься до східної групи полінезійської гілки малайсько-полінезійської (австронезійськой) мовної сім'ї. Число тих, що говорять на М. я. близько 230 тисяч чоловік (1970, оцінка). Звукова система складається з 5 голосних, 6 дифтонгів і 10 приголосних. Частини мови розмежовані слабо. Граматичні категорії небагаточисельні. Особливістю М. я., як і інших полінезійських мов, слід рахувати наявність особливого класу часток — іменних і предикативних, призначення яких — вказувати на приналежність подальшого слова до певної частини мови (класу слів): е — частка дії взагалі; i — дії у минулому; kia — побажання; kua — досконалості дії, наприклад kua haere — «пішов», е haere — «йти», «йду»...; te — певний артикль; ngaa — показник множини — вказують на іменний характер слова, наприклад te hiwi — «гора» (дана), he hiwi — «гора» (взагалі), ngaa hiwi — «гори». Іменники і прикметники не змінюються ні по пологах, ні по числах. У пропозиції присудок передує підмету, визначуване — визначенню. У словарному складі є ряд запозичень, переважно з англійської мови.
Літ.: Крупа Ст, Мова маорі, М., 1967; Tregear Е., The Maori-polynesian comparative dictionary, Wellington, 1891; Williams Н. W., Adictionary of the Maori language, 6 ed., Wellington, 1957; Reed A. W., Concise Maori dictionary, 3 ed., Wellington, 1964.
