Маліновський Родіон Якович [11(23) .11.1898, Одеса, — 31.3.1967, Москва], радянський воєначальник, Маршал Радянського Союза (1944), двічі Герою Радянського Союза (8.9.1945 і 22.11.1958), Народний Герой Югославії (27.5.1964). Член КПРС з 1926. З 1914 — в армії. У лютому 1916 був відправлений до Франції у складі російського експедиційного корпусу. Після повернення в 1919 до Росії вступив в ряди Червоної Армії і у складі 27-ої стрілецької дивізії брав участь в боях з білогвардійцями. У 20—30-і роки прошел дорога від командира взводу до командира корпусу. Закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе (1930). У 1937—38 брав участь добровольцем в Громадянській війні в Іспанії на стороні республіканського уряду. На початку Великої Вітчизняної війни 1941—45 командував 48-м-код стрілецьким корпусом, з серпня 1941 — 6-ою армією. З грудня 1941 по липень 1942 командувач Південним фронтом, з серпня по жовтень 1942 командував 66-й армією на північ від Сталінграду. У жовтні — листопаді 1942 заступник командувача військами Воронежського фронту. З кінця листопада 1942 командував 2-ою гвардійською армією, яка в грудні брала участь у віддзеркаленні удару німецько-фашистської групи армій «Дон» з метою деблокади оточеного під Сталінградом угрупування німецьких військ, а потім в її розгромі. З лютого 1943 командувач військами Південного, а з березня — Південно-західного фронту (20 жовтня 1943 перейменований в 3-й Український) що билися за Донбас і Правобережну Україну. З травня 1944 по травень 1945 командував військами 2-го Українського фронту в Яссько-кишинівській операції, при звільненні Румунії, Угорщини, Австрії і Чехословакії. З липня 1945 командувач військами Забайкальського фронту, що завдавали головного удару в Маньчжурській стратегічній операції. Після війни — командувач військами Забайкальсько-амурського військового округу (1945—47), головнокомандуючий військами Далекого Сходу (1947—53), командувач військами Далекосхідного військового округу (1953—56), 1-й заступник міністра оборони і головнокомандуючий Сухопутними військами (1956—57). З жовтня 1957 по березень 1967 міністр оборони СРСР. З 1952 кандидат в члени ЦК КПРС, з 1956 член ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР 2—7-го скликань. Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Перемоги, 3 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-ій мірі, орденом Кутузова 1-ої міри, 16 іноземними орденами, а також медалями. Автор книги «Солдати Росії» (1969). Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни. Ім'я М. привласнене Військовій академії бронетанкових військ.
