Малер (Mahler) Густав (7.7.1860, Калішт, Чехія, — 18.5.1911, Відень), австрійський композитор і диригент. Дитинство провів в Йіглаве, в 1875—78 вчився у Віденській консерваторії. З 1880 працював диригентом в невеликих театрах Австро-Угорщині, в 1885—86 в Німецькому театрі в Празі, в 1886—88 в Лейпцігу, в 1888—91 директор і диригент Королівської опери в Будапешті, в 1891—97 перший диригент Гамбургської опери. У 1897—1907 директор, диригент і режисер Віденської придворної опери, яка під його керівництвом досягла розквіту. Діяльність М-коду.-дирижера склала епоху в історії музичного театру. Він був видатним інтерпретатором обпер Р. Вагнера, Ст А. Моцарта, Л. Бетховена («Фіделіо»), першим поставив у Відні опери П. І. Чайковського, Би. Сметани. Виступав як симфонічний диригент, гастролював в Голландії, Росії (1897, 1902, 1907).
В 1907 під тиском аристократичній опозиції пішов з театру: жив в Америці, повертаючись до Відня лише влітку. У 1908—1909 диригент «метрополітен-опера» в Нью-Йорку, в 1909—11 керував Нью-йоркським філармонічним оркестром. М. — видатний симфоніст, автор ряду монументальних творів. У них виразно виступає прагнення М. створити «симфонічну концепцію», що виражає філософські питання. Проте для творчості М. характерне протиріччя між програмними задумами, що несуть багато в чому друк його ідеалістичних переконань, і їх музичним втіленням. Гуманістична спрямованість, прагнення до широких ідейних узагальнень поєднуються в творах М. з опорою на жанри народної і побутової музики (пісня, лендлер, марш). У ранні симфонії (1888, 1894, 1896, 1901), тематично пов'язані з його вокальними циклами «Пісні мандруючого підмайстра» (1884) і «Чарівний ріг хлопчика» (1895), введений (окрім 1-ої) людський голос (у 2-ій і 3-ій — хор). Симфонії середнього періоду (5—7-я) чисто інструментальні, інтонаційно пов'язані з піснями на слова Ф. Рюккерта («Пісні про померлих дітей», 1904, і ін.). У цих симфоніях М. намагався виразити героїчне світовідчування, звідси — зростання драматичної експресії (особливо в 6-ій «Трагічній симфонії», 1904). У 8-ій симфонії (1906) композитор знов звернувся до філософсько-етичної проблематики і до використання поетичних текстів (з католицького гімну «Veni creator spiritus» і 2-ій частині «Фауста» Гете). М. вдався у ній до грандіозного виконавського апарату («симфонія тисячі учасників» — солісти, 3 хори, великий оркестр). У вигадуваннях пізнього періоду (симфонія-кантата «Пісня про землю» на тексти китайських поетів — 1908, 9-я симфонія — 1909, незавершена 10-я) М. приходить до кризи оптимістичного світовідчування. У пізній творчості М. зародилися багато особливостей музичної мови (лінеарная поліфонія, розширення кордонів тональності, тенденція до камерного трактування оркестру) сприйняті надалі композиторами різних напрямів. М. зробив помітний вплив на розвиток драматичного симфонізму великого плану (Д. Д. Шостакович, А. Онеггер та інші). В той же час деякі сторони музичної мови М. підготували стилістичний перелом, здійснений композиторами школи експресіоніста (А. Шенберг, А. Берг, А. Веберн).
Літ.: Соллертінський І. І., Р. Малер, Л., 1932; Густав Малер. Листи. Спогади, [переклад з німецького], 2 видавництва, М., 1968; Bekker P., G. Mahlers Sinfonien, B., 1921; Adorno Th. W., G. Mahler [Fr./M. I, 1960; Blaukopf До., G. Mahler oder Der Zeitgenosse der Zukunft, W. — Münch. — Z., 1969.
