Малагасийци, народ, основне населення Республіки малаги . Чисельність близько 6,5 млн. чоловік (1970, оцінка). Говорять на мові малаги . По релігії частина М. — протестанти, частина — католики, зберігаються і пережитки древніх вірувань (особливо культу предків). Проблема походження М. остаточно не вирішена. Мабуть, первинне населення проникло на Мадагаскар з Південно-східної Африки. З 10 століття до н.е.(наша ера) по 10 вік н.е.(наша ера) острів в результаті ряду переселень був заселений вихідцями з островів Південно-східної Азії, що повністю асимілюють більш древнє населення; лише наявність негроїдних меж у фізичній подобі М. свідчить про древній негроїдний субстрат. М. прийнято ділити на декілька етнічних груп (у буржуазній літературі їх неправильно називають племенами). Найбільш значні з них: імеріна (мерина, мірна), що населяють центральне плато, і бецилеу, що живуть на південь від них (займаються іригаційним землеробством і скотарством); бецимісарака — на східному побережжі (займаються тропічним землеробством); сакалава — жителі рівнин західного побережжя (головне заняття — екстенсивне тваринництво); антандруї, антануси та інші, що населяють посушливий південь острова і розводять дрібний рогата худоба. Починаючи з колоніального періоду (з кінця 19 століття) і після завоювання незалежності (у 1960) розвиток М. йде по капіталістичній дорозі. Склалися місцева буржуазія, робочий клас і інтелігенція.
Літ.: Народи Африки, М., 1954 (бібліографія); Буато П., Мадагаскар. Нариси по історії мальгашськой нації, [переклад з французького], М., 1961; Рабеманандзара Р. Ст, Мадагаскар. Історія мальгашськой нації, переведення з французького, М., 1956; Faublée J., L’ethnographie de Madagascar, P. [1946]; Dandonau A. et Chapus G. S., Histoire des populations de Madagascar, P., 1952.
