Майроніс (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище Йонас Мачюліс) [21.10(2.11) .1862, Пасандравіс, нині Расейнського району, — 28.6.1932, Каунас], литовський поет. Народився в спроможній селянській сім'ї. У 1892 закінчив Петербурзьку духовну академію. Був професором цієї академії, потім ректором Каунаської духовної семінарії. Брав участь в національному русі на стороні крила клерикалізму литовської буржуазії. У збірці ліричних віршів «Весняні голоси» (1895) М., представник романтизму в литовській літературі, яскраво відобразив національно-визвольні сподівання народу, оспівав красу природи Литви, ідеалізував історичне минуле. У сатирах («Моїм шкільним друзям», 1895; «Наплюй на все, друг!», 1895, і інших) висміював буржуазних чиновників. У поемах «Через страждання до слави» (1895; 2-й варіант — в 1907, під назвою «Молода Литва»), «Наш жаль» (1920) і інших змальовував національний рух як єдиний потік. Писав балади («Чичинськас», 1919; «Юрате і Кастітіс», 1920, та інші), лібретто для опер («Весілля нещасної Дангуте», 1927, опубліковане 1930), віршовані драми («Смерть Кейстута», 1921; «Вітовт у хрестоносців», 1925; «Вітовт-король», 1930). Затвердив силлаботонічеськоє віршування в литовській поезії.
Соч.: Raštai, t. 1—5, Kaunas, 1926—30; Rinktiniai raštai, t. 1—2, Vilnius, 1956; у російському переведенні — Вибране, М., 1949; Вибране, М., 1962.
Літ.: Lietuviu literaturos istorija, t. 2, Vilnius, 1958; Zaborskaite V., Maironis, Vilnius, 1968.
