Лі Чжі (друге ім'я Лі Чжо-в) (1527, повіт Цзіньцзян, пров.(провінція) Фуцзянь, — 1602, Пекін), китайський філософ, поет і літературний критик. Син купця. У «Потаєній книзі» (видання 1599) виступив з критикою неоконфуцианства; відстоював думку про відносність істини, зокрема розуміння добра і зла. Виклад основ естетики Л. Ч. міститься в «Спаленій книзі» (видання 1600) і «Продовженні “Спаленої кніги”» (1618), де він розвиває також думка про визначальну роль середовища у формуванні людини і висловлюється в захист жіночого рівноправ'я. Поетична спадщина Л. Ч., представлене в «Спаленій книзі» і ін., відрізняється відсутністю химерності і глибиною вмісту. Вищу гідність поезії він бачив в природності виражених в ній відчуттів. Очоливши гуманістичний рух, Л. Ч. зробив глибокий вплив на прогресивних китайських літераторів. Переслідувався як єретик, був арештований і наклав на себе руки в в'язниці. Вигадування Л. Ч. спалювалися і заборонялися до 20 ст
Літ.: Манухин Ст С., Роль стилю в боротьбі китайських вільнодумців пізнього середньовіччя, в збірці: Жанри і стилі літератур Китаю і Кореї, М., 1969; його ж, Погляди Лі Чжі і творчість його сучасників, в кн.: Праці Міжвузівської наукової конференції з історії літератур зарубіжного Сходу, [М.], 1970; Жун Чжао-цзу, Лі Чжі няньпу Пекін, 1957; Вагу W. Т., Self and society in Ming thought, N. Y. — L.,1970.
