Лібретто (італ. libretto, буквально — книжечка), словесний текст музично-драматичного твору — опери, оперети, у минулому і кантати, ораторії, літературний сценарій балетного спектаклю, а також короткий виклад вмісту опери, оперети, балету. Назва пов'язана з тим, що оперні Л. з кінця 17 ст часто випускалися для відвідувачів театрів у вигляді маленьких книжечок. Л. є літературно-драматичною основою опери. Аж до середини 18 ст в композиції Л. панувала певна схема, обумовлена однотипністю музично-драматичних завдань. Тому одне і те ж вдале Л. незрідка багато разів використовувалося різними композиторами. Пізніше за Л., як правило, створюються лібреттистом в тісному контакті з композитором, деколи при його безпосередній участі, що забезпечує повнішу єдність дії, слова і музики. Починаючи з 19 ст деякі видатні композитори, що володіли літературно-драматичним даруванням, створювали Л. своїх опер самостійно (Р. Берліоз, Р. Вагнер, А. Бойто, М. П. Мусоргський, в 20 ст — С. С. Прокофьев, К. Орф і ін.).
Основним джерелом сюжетів Л. є народна поезія, легенди, казки і професійна художня література. При переробці в Л. літературні твори зазвичай піддаються значним змінам, аж до переосмислення самій їх концепції («Пікова пані» у А. С. Пушкина і П. І. Чайковського). Лише у одиничних випадках драматичні твори використовуються в Л. майже повністю («Кам'яний гість» Даргомижського по Пушкіну, «Пелеас і Мелізанда» Дебюссіа по Метерлінку і ін.).
Типи Л., їх особливості дуже багатообразні як за змістом, так і в сенсі загальної побудови, вживання віршованого і прозаїчного тексту, наявності або відсутності підрозділу тексту на номери і тому подібне Історія Л. нерозривно пов'язана з історією самої опери у всіх її жанрових і національних різновидах. Кожному історично конкретному типові опери відповідає свій тип Л.
