Ле (псевдонім; справжнє прізвище Мийся) Іван Леонтьевіч [р.10(22) .3.1895, Мойсенци, нині Ірклієвського району Черкаської області], український радянський письменник. Член КПРС з 1925. Хлопцем батрачив, працював на шахтах. Брав участь в подіях Лютневої революції 1917 і Великій Жовтневій революції в Петрограді, в Громадянській війні 1918—20 на Україні. Друкується з 1924. У збірках розповідей «Юхим Кучерявлячи» (1927), «Танець живота» (1928) Л. писало становленні радянського способу життя. Перший крупний твір «Роман межигір'я» (1929—34) — про Радянський узбекистан, де Л. деякий час жив і працював. У 30-і рр. створив повість «Інтеграл» (1931) про Донбас, розповіді про життя колгоспу, про революційну боротьбу трудящих в капіталістичних країнах. Духовному і цивільному зростанню радянської жінки присвячений роман «Історія радості» (1938) і цикл розповідей «Святогори» (1938). Під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 він випустив збірку розповідей «Мої листи» (1945), пізніше повертався до подій героїчних років в романі південний «Захід» (у співавторстві з А. Льовадой, 1950), книга «На межі прірви» (1958), повести «Кленовий аркуш» (1960). У довоєнні роки Л. почав роботу над твором з історії України (роман «Налівайко», 1940). У післявоєнні роки інтерес до історичної теми став таким, що визначає. У 1957—65 вийшов роман-епопея «Хмельницький» (Державна премія УРСР ім. Т. Р. Шевченка 1967). Твори Л. переведені на багато мов народів світу. Нагороджений орденом Леніна, 8 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Твори, т. 1—3, X. — До., 1932—33; Твори, т. 1—3, До., 1955; Твори, т. 1—7, До., 1968—70; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Юхим Кучерявлячи і інші розповіді, М. — Л., 1929; Інтеграл, М., 1934; Налівайко, М., 1960; Історія радості, М., 1962; Хмельницький, т. 1 — 2, М., 1971; Скарби землі, М., 1972.
