Лептоспірози , гострі інфекційні хвороби, що викликаються лептоспірамі . Відоме більше 10 серологічних типів лептоспір, здатних викликати захворювання людини. Найдетальніше вивчені жовтяничний і безжовтяничний Л Л. Желтушний., хвороба Вейля — Васильева (по імені тих, що описали її в 1886 німецького ученого А. Вейля і в 1888 російського ученого Н. П. Васильева). Викликається Leptospira icterohae-morrhagiae. Хвороба починається гостро, з ознобу і загальної слабкості, температура підвищується до 39—40°С. З'являються головний біль, болі в попереку, м'язах і суглобах, незрідка — в правому підребер'ї і епігастральної області, нудота і блювота. Приблизно на 4-х сут з'являється жовтяниця. Резервуаром збудника в природі і джерелом інфекції для людини є щури (з організму хворих щурів збудник виділяється з сечею). Зараження людей відбувається при питті зараженою виділеннями щурів води і споживанні заражених продуктів. Профілактика — винищування щурів.
Безжовтяничний Л., або водна лихоманка. Епідемія вперше була описана радянським ученим В. Л. Башеніним в 1928; збудник Leptospira grippotyphosa відкритий радянським ученим С. І. Тарасовим в 1928. Інкубаційний період 3—14 сут. Захворювання починається з ознобу і слабкості. З'являються головний біль, біль в попереку, в м'язах ніг і в грудях. Температура піднімається до 39—40°С. Основні джерела інфекції і охоронці лептоспір в природі — дрібні мишоподібні гризуни, а також вівці, кози, свині і велика рогата худоба. Хворі тварини виділяють збудника з сечею і калом протягом 3—6 міс. Зараження людини відбувається при питті зараженої води або вжитку заражених виділеннями тваринних харчових продуктів, а також при заметі інфекції руками. Описані крупні епідемії; захворюваність відрізняється вираженою сезонністю (літні і осінні місяці). Профілактика: винищування гризунів; осушення заболочених лугів; заборона купання в місцях водопою худоби і нижче за течією. Менш вивчені японська семиденна лихоманка, собачий Л. і ін.
І. І. Елкин.
З тварин до Л. сприйнятливі: велика рогата худоба, вівці, кози, свині, коні, песці, кури, качки, з гризунів — миші щури, ховрахи. Природні вогнища Л. приурочені до сирих стациям (болота, низини, заплави річок), в яких мешкають носії збудника інфекції — гризуни. Основний чинник передачі збудника — вода застійних, заболочених водоймищ, забруднена виділеннями хворих тварин. Хворі тварини пригноблювані, різко знижується їх продуктивність, підвищується температура тіла. У гострих випадках тварини часто гинуть. Для лікування застосовують сироватку, запропоновану С. Я. Любашенко. Профілактика: карантірованіє що знов поступають в господарство тварин; знищення гризунів; дотримання ветеринарно-санітарних правил водопою тварин, вакцинація.
Літ.: Ананьін Ст Ст, Карасева Е. Ст, Природна очаговость лептоспірозов, М., 1961; Терських Ст І., Коковін І. Л., Лептоспірозниє захворювання людей, М., 1964; Любашенко С. Я., Лептоспіроз, в кн.: Епізоотологія, під общ. ред. Р. Ф. Сосова, М., 1969.
