Леонов Леонід Максимович [народився 19(31) .5.1899, Москва], російський радянський письменник, академік АН(Академія наук) СРСР (1972), заслуженого на діяча мистецтв РРФСР (1949), Герою Соціалістичного Труда (1967). Виховувався в сім'ї діда, дрібного торговця. Друкуватися почав в 1915 в газетах Архангельська, куди був засланий його батько, поет М. Л. Леонов. У 1920 — в Червоній Армії, брав участь в боях на Південному фронті, працював у військових газетах. У 1922 опублікував прозаїчну казку «Бурига», потім першу книгу розповідей (1923) і повести «Петушихинський пролом» (1923), «Кінець дрібної людини» (1924). У 1924 вийшов перший роман Л. «Борсуки» — крупне епічне полотно, що змальовувало передреволюційну московську міщанку і драматичні епізоди революційної боротьби в селі. Глибоке знання старорусського побутового устрою дало можливість Л. створити яскраві образи сільських шукачів правди, показати характери міських торговців і ремісників. Пафос романа — в розкритті неминучості перемоги соціалістичних сил в селі. Реалізм і майстерність автора «Борсуків» були високо оцінені М. Горьким і А. Ст Луначарським. У філософському романі «Злодій» (1927), написаному на матеріалі спостережень над соціальним дном неп(нова економічна політика) овського міста, в повістях «Провінційна історія» і «Біла ніч» (обидві — 1928), в «Незвичайних розповідях про мужиків» (1928), в п'єсах «Унтіловськ» (1928) і «Утихомирення Бададошкина» (1929) були продовжені і розвинені антиміщанські мотиви «Борсуків». Одночасно, в 1928—29, Л. почав роботу над романом «Соть» (1930) — одним з перших в радянській літературі творів про трудовий героїзм народу, що будує соціалізм, про перетворення глухих околиць Росії на індустріально розвинені райони. Головний герой романа — комуніст Увадьев, енергійний організатор будівництва. У романах Л. «Ськутаревський» (1932) і «Дорога на океан» (1935) велике місце займає художнє дослідження ідейної і психологічної перебудови старої інтелігенції, що взяла участь в революційному перетворенні країни, зображення гострої ідеологічної і класової боротьби в її середовищі. В дорозі на океан» провідну роль грає образ комуніста — організатора, філософа і мрійника, що віддає життя будівництву комуністичного майбутнього.
В кінці 30 — початку 40-х рр. Л. виступає в основному як драматург: п'єси «Половчанськие сади», «Вовк» (обидві — 1938), «Завірюха» (1939), «Звичайна людина» (1941). Першим відгуком Л. на Велику Вітчизняну війну 1941—45 з'явилася п'єса «Навала» (1942; Державна премія СРСР, 1943), за якою послідували п'єса «Ленушка» (1943) і повість «Узяття Велікошумська» (1944). Широке звучання у військові роки придбала патріотична публіцистика Л. После закінчення війни письменник приступив до створення романа «Російський ліс» (1953; Ленінська ін., 1957) — найбільшого свого твору, присвяченого боротьбі радянських людей з фашизмом і складним етичним проблемам сучасності. Багатолітня історія боротьби в російській науці про ліс, розповідь про двох типів учених стає в багатоплановому оповіданні «Російського лісу» пристрасною сповіддю письменника, вираженням його головних життєвих і творчих ідей, де перше місце займає ідея дієвого і відповідального патріотизму, заснованого на глибокому проникненні в дух національної культури і підкріпленого практичною участю в народному житті. Тут знаходять завершення довгі пошуки Л. нової форми романа, що поєднує реалістичну достовірність і точність психологічних мотивувань з епічною узагальненістю картин народного життя і глибоким ліризмом оповідного стилю. У «Російському лісі» особливо очевидна органічна сполука традиційності леоновського зображення, тісно пов'язаного з реалізмом і гуманізмом російської класичної літератури, з оригінальним використанням художнього досвіду 20 століть. Особливо важливе місце в образній системі романа займають реалістичні символи і ємкі метафори.
В 2-ій половині 50 — початку 60-х рр. Л. повернувся до старих задумів, створив нові варіанти п'єси «Золота карета» (1946, 2-я редакція 1955, 3-я — 1964), в 1952 — нове, корінним чином перероблене видання романа «Злодій», в 1963 — нову редакцію п'єси «Завірюха» і в 1964 — «Навали». Л. допрацював написану в 1938 повість про російську еміграцію «Evgenia lvanovna» (1963). З темами антивоєнної публіцистики Л. зв'язаний його сатиричний кінопамфлет «Втеча містера Мак-Кинлі» (1961). Письменник веде активну суспільну діяльність як борець за мир. Виступає в захист природи; активно бере участь в товаристві охорони пам'ятників історії і культури. Твори Л. переведені на багато іноземних мов. Л. — депутат Верховного Ради СРСР 2—7-го скликань. Нагороджений 4 орденами Леніна, 3 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Собр. соч.(вигадування) [Вступ. [Вступ. ст. Д. Горбова], Л., 1928—30; Собр. соч.(вигадування)1 т. 1—5, Хар. — М. — Л., 1928 [Предісл. Ст Ковальова], т. 1 — 6, М., 1953 — 55; Собр. соч.(вигадування) [Предісл. Е. Старікової], т. 1—9, М., 1960—62; Собр. соч.(вигадування) [Вступ. ст. Е. Суркова], т. 1—10, М. 1969—72.
Літ.: Богуславськая З., Леонід Леонов, М., 1960; Власов Ф., Поезія життя, М., 1961; Фінк Л., Драматургія Леоніда Леонова, М., 1962; Ковальов Ст, Реалізм Леонова, Л., 1969; його ж. Нові зарубіжні праці про Леонове, «Російська література», 1973 № 1; Творчість Л. Леонова. Сб. ст., Л., 1969; Щиглів М., «Російський ліс» Леоніда Леонова, в його сб.(збірка): Літературно-критичні статті М., 1971; Старікова Е., Леонід Леонов, М., 1972; Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографіч. покажчик, т. 2, Л., 1964.
