Ленінакан (до 1924 — Александрополь), місто у Вірменській РСР. Розташований на плато Ленінаканськом на висоті понад 1500 м-код, з С. і Ст оточене горами. Вузол же.-д.(железнодорожний) ліній і шосейних доріг. 171 тис. жителів (1972; 42 тис. жителів в 1926, 68 тис. в 1939, 108 тис. жителів в 1959).
Л. — один з прадавніх населених пунктів Вірменії. На території існувало поселення вже в 5 ст до н. е.(наша ера) У урартських літописах 8 ст до н.е.(наша ера) неодноразово згадуються походи в район Л. (країну Еріахи, вірменський, — Ширак). В середні віки Л. був крупним поселенням, називався Кумайрі (Гюмрі), на місці якого в 1837 була закладена російська фортеця. В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) — значний пролетарський центр Вірменії; робочі Л. активно брали участь в Революції 1905—07. Радянська влада встановлена 10 травня 1920. Незабаром влада була захоплена дашнаками, що спиралися на допомогу англо-американських імперіалістів. В результаті озброєного повстання і підтримки частин 11-ої Червоної Армії Радянська влада в місті 29 листопада 1920 була відновлена. За час довоєнних п'ятирічок місто стало крупним промисловим центром (побудовані найбільший в Закавказзі текстильний комбінат і ін. підприємства).
Сучасний Л. — головний центр текстильно-трикотажної промисловості республіки (окрім текстильного комбінату, є прядильна, панчішна, трикотажна фабрики). Великий розвиток отримало машинобудування (електротехнічна промисловість, верстатобудування і приладобудування); заводи мікроелектродвигунів, шліфувальних верстатів, кузнечнопрессового устаткування, «Строммашина», побутових холодильників. Розвинена харчова промисловість (м'ясокомбінат, кондитерська фабрика, молочний, пивоварний заводи). Працюють взуттєві, швацька, меблева фабрики, підприємства ж.-д.(железнодорожний) транспорту будматеріалів. У Л. — педагогічний інститут, філія Єреванського політехнічного інституту; технікуми: станкоїнструментальний, легкій промисловості, будівельний, залізничного транспорту, радгосп-технікум, медичне, педагогічне і музичне училища. Театри: драматичний і ляльковий. Краєзнавчий музей.
Пам'ятники архітектури: церква 6 ст (руїни), купольная базіліка Аствацацин (17 ст) — обидві з туфу. В середині 19 ст місто отримав регулярне планування. За радянських часів по планах 1925 (архітектор А. Таманян) і 1936—39 (архітектор М. Мазманян і ін.) в центральній частині створена система площ, зв'язаних широкими проспектами. За планом 1960 (архітектор Г. Ісабськян і ін.) формується радіально-кільцева система планування з новими площами, вулицями, скверами, парками, продовжується реконструкція центру (вулиця Арагаци). Пам'ятник В. І. Леніну (бронза, гранує, 1954, скульптор С. Д. Меркуров архітектор М. Грігорян).
