Лафонтен (La Fontaine) Жан (8.7.1621, Шато-Тьеррі, Шампань, нині департамент Ен, — 13.4.1695, Париж), французький поет. Член Французької академії (з 1684). Вихідець з середовища чиновницької буржуазії. Першим літературним виступом Л. була переробка комедії Теренция «Євнух» (1654). Л. створив поему «адоніс». (1658), драматичну еклогу «Клімена» (близько 1658), фрагменти поеми «Сон у Во» (1658—61), мадригали, послання, балади в прециозном стилі. Після арешту тимчасового виконавця Фуке Л. виразив йому співчуття в елегії «До німф у Во» (1662) і «Оде королеві...» (1663), за що був висланий до Лімож. Поступки прециозной умовності поєднуються з овіяними поезією сторінками в галантній повісті «Любов Психєї і Купідона» (1669, російське переведення 1964). Особливе значення мають пустотливі «Казки і розповіді у віршах» (кн. 1—5, 1665—85) і знамениті «Байки» (кн. 1—6, 1668; кн. 7—11, 1678—79). У них Л. з'являється як видатний сатирик вільнодумний мислитель (близький матеріалістичному ученню П. Гассенді ) , продовжувач ренесансних традицій в літературі. Новий творчий підйом намічається в поемі «Філемон і Бавкида» (1685) і перш за все в «Посланні єпископові Суассонському Юе» (1687), де Л. активно втручався в суперечку «древніх і нових», відстоюючи перевагу древніх письменників над сучасними. У 1694 Л. опублікував останню книгу «Байок». Їм він зобов'язаний своєю славою одного з видатних народних поетів Франції. У них особливо наочно розкрилися відмінні риси Л., що визначають його своєрідне місце в класицизмі: інтерес до «нижчих» жанрів, прагнення спертися на народну мудрість і традицію фольклору, глибоко національний характер творчості, схильність до іносказання, до іронічного кепкування. Використовуючи античні зразки (Езоп, Федр), твори індійських байкарів, народні традиції т.з. тваринного епосу, Л. здолав з роками властиву його попередникам повчальність. Прекрасно володіючи майстерністю лаконічної композиції, віртуозно застосовуючи вольний вірш, Л. драматизував байку і надзвичайно розширив (перш за все в збірках 70-х рр.) її реалістичні образотворчі можливості. Вони були використані російськими байкарями кінця 18 — почала 19 вв.(століття), особливо І. А. Криловим.
Соч.: Ceuvres, t. 1—11, P. 1883—92; Fables, contes et nouvelles [2 ed.]. P., 1954 (Bibliotheque de la Pléiade); Ceuvres choisies, [сост. і стаття Н. П. Козлової], Moscou [1964]: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Байки, СП(Збори постанов) Би. 1896; Байки (Полн. собр.), під ред. А. Введенського, т. 1—2, СП(Збори постанов) Би. 1901.
Літ.: Історія французької літератури, т. 1, М. — Л., 1946 (ст. С. С. Мокульського); Віппер Ю. Б., Самарін Р. М., Курс лекцій з історії зарубіжних літератур XVII ст, М., 1954; Томашевський Би. Ст, Пушкін і Лафонтен, в його кн.: Пушкін і Франція, Л., 1960; Taine Н., La Fontaine et ses fables, 3 éd., P., 1860; Clarac P., La Fontaine. L'' homme et l''oeuvre. Nouv. éd., P., 1959; Kohn R., Le gout de La Fontaine, P., 1962; Coiiinet J.-P., Le monde littéraire de La Fontaine. P., 1970; Bibliographie des oeuvres de La Fontaine, par le cornte de Rochambeau, P., 1911.
