Лавровський Леонід Михайлович (справжнє прізвище Іванов) [5(18) .6.1905, Петербург, — 26.11.1967, Париж], радянський балетмейстер, педагог, народний артист СРСР (1965). Член КПРС з 1944. Після закінчення Ленінградського хореографічного технікуму з 1922 артист Ленінградського театру опери і балету (нині ім. С. М. Кирова), в 1938—44 художній керівник його балетної трупи. У 1928 вперше виступив як балетмейстер. У 1936—38 художній керівник балетної трупи Ленінградського малого оперного театру. У 1944—62 (з невеликими перервами) головний балетмейстер Великого театру в Москві. Творча діяльність Л. сприяла розвитку реалістичного напряму в радянському балеті, його постановки відрізнялися високою ідейністю, велика увага в них приділялася драматургії балетного спектаклю. Серед кращих робіт: «Ромео і Джульєта» Прокофьева (1940), «Червона квітка» Гліера (1949), «Оповідь про кам'яну квітку» Прокофьева (1954), нові редакції балетів класичної спадщини — «Жізель» Адана (1944), «Раймонда» Глазунова (1945). У 1958—62 художній керівник Московського балету на льоду. З 1964 художній керівник Московського хореографічного училища, де викладав з 1948 (з 1952 професор). Л. ставив спектаклі за кордоном: «Жізель», 1957, Будапешт, 1958, Хельсінкі і Бєлград; «Кам'яна квітка», 1960, Хельсінкі; «Ромео і Джульєта», 1963, Будапешт. Державна премія СРСР (1946, 1947, 1950). Нагороджений 2 орденами Леніна і медалями.
